11.2

   Чоловіки потиснули руки новим знайомим і попрямували до мерії, а ми залишилися чекати пояснень.

   — Аароне, зв’яжися, будь ласка, зі своєю зграєю. Хай якнайшвидше забираються звідти — зараз вони там лише заважатимуть, — промовила розумниця з наймилішою усмішкою. — Карт, ти з Ноа — до заїжджого двору. А ми з Лейфом підемо познайомимося з лікарем. Амалія нас проведе.

   — Може, краще мені цим зайнятися? — з усмішкою глянув маг на дівчину.

   — Ти ж знаєш, що я здобиччю ділитися не люблю, — відповіла красуня й ніжно взяла темного за руку. — Тим паче він має відчути, скільки в мені резерву.

   — Сподіваєшся перемкнути на себе його увагу?

   — Навряд чи вдасться, але спробувати можна.

   — Взагалі-то я не збиралася повертатися до лікарні, — я ще міцніше вчепилася в руку Аарона, намагаючись зрозуміти, до кого звертатися. — І в будинку ще залишилися дівчата самі. Сподіваюся, їм нічого не загрожує?

   Дівчина прикрила очі, хижо всміхнулася й подивилася на мене.

   — Я вже зв’язалася зі своєю помічницею. Вона прямує до будинку ваших подруг. Не хвилюйтеся — вона впорається з будь-ким.

   — Вона теж розумниця?

   — Ні. Вона лише анімаг, але під моїм захистом. Якщо в когось з’явиться думка їй зашкодити — я йому не заздритиму.

   — Увечері поговоримо. Часу в нас не так уже й багато, — промовив розумник, плескаючи мого брата по плечу. Той навіть сіпнувся. — Лейфе, благаю, тільки не перестарайся із залякуванням. Він усе ж має відчувати можливість утекти.

   — Не хвилюйся, друже. Я навіть нічого робити не буду, — відповів темний.

   І в повітрі раптом стало прохолодніше.

   — Наша радість сама впорається, не сумніваюся, — додав розумник і, розвернувшись до нас спиною, кивнув. — Ходімо. Ми тут зайві.

   Я стою розгублена й не можу зрозуміти, що відбувається. Лише коли коханий знову торкнувся моєї талії й обережно притиснув до себе, в голові миттєво розвіялися всі думки про власне знищення. Залишилося тільки одне — яке ж це щастя, що він поруч.

   — Слухай уважно, — дівчина підійшла ближче. — Зараз ми разом ідемо до твого лікаря. Ти познайомиш нас із ним, ніби ми перевірка щодо того, що сталося вночі. Спілкуватися буде Лейф. До речі, познайомся — це мій чоловік і за сумісництвом некромант. Як ти вже зрозуміла.

   Він лише ледь хитнув головою й знову виглядав відстороненим. Його поведінка дивувала.

   — Не звертай уваги на його стан, — вона взяла мене під руку й повела в бік лікарні. — Він зараз активно спілкується з усіма учасниками справи. У місто нас зайшло шестеро, але вже завдяки твоїм намистинам маги прибувають до межі.

   Аарон спокійно йшов поруч, тримаючи мене за руку.

   — З вашими подругами все гаразд. Сольвейг уже поруч і спостерігає за ситуацією, — промовив темний.

   — Це ж, мабуть, дуже важко — спілкуватися з усіма на відстані.

   — Завдяки моїм помічникам це не складно. До речі, тобі теж доведеться підсадити одного такого, — вона розкрила долоню. На ній сидів маленький золотавий павучок. Мені стало трохи лячно. — Але не хвилюйся, я тактовна і твоє життя переглядати не збираюся.

   — А вилікувати мене… як мого брата… зможете?

   — Давай на «ти». І, як я розумію, ти не про фізичне здоров’я?

   — Ти права. Не про фізичне, — відповіла я, а коханий лише сильніше стиснув мою руку. — А можна ще особисте питання?

   — Звісно, питай.

   — Ви разом… єдині?

   Руна з ніжністю подивилася на темного, який ішов поруч, хоча за відчуттями був десь далеко від нас.

   — Так. Єдині й істинні.

   — А як же його темрява і твоє життя?

   — Були невеличкі складнощі. Але, схоже, магія розуму виявилася сильнішою, тож це нам зовсім не заважає.

   — І мій брат… тепер теж зможе бути щасливим і знайти свою єдину?

   — Так. У нього більше немає провини щодо своїх почуттів до тебе. Тепер вони — лише братні.

   — Це добре. Я боялася, що знайшла своє кохання, а він приречений на самотність.

   — Знайде. Нікуди не дінеться, — вона усміхнулася. — Дивись, ми майже прийшли. Візьми павучка, він сам знайде собі місце. Для мене це мітка, за якою я зможу знайти тебе будь-де. Перекрити його неможливо. І знищити — теж.

   — Сьогодні залишаєшся на робочому місці. Ми продовжуємо розслідування, а ваш Матіас має розпочати активні дії, — поки я спостерігала, як маленький павучок заповз під мій одяг і я зовсім втратила відчуття його присутності, темний почав роздавати вказівки. — Не нервуй і не переживай. Він упевнений, що ваші стосунки з мисливцем нездорові, тож той не відреагує на його дії. І не звертай уваги на вплив Руни — усе це робиться задля збереження твого життя.

   — А я разом з Аароном будемо знати, що відбувається. Труїти тебе — не варіант: у тебе вистачить сил знешкодити. Але він може спробувати налаштувати тебе до себе. Твоя задача — не звертати уваги на його дії, тим паче ти ослаблена після вчорашнього.

   — Він же душа… Звісно, може налаштувати.

   — Нічого він не душа. Він розумник, але неймовірно слабкий. У відступники його не допустили, бо потрібен доступ до міста. А некромантів і магів життя у вас тут немає, тож підвищувати свої здібності він не в змозі.

   — Тепер зрозуміло, що саме відбувалося з Габі… Я все не могла розібратися, який то був вплив.

   — Так. Швидше за все, він старанно їй наказував. І підкріплював усе зіллями.

   — Ти ж тактовна… Звідки тоді все знаєш? — я подивилася з підозрою, хоча розуміла, що пред’явити мені нічого.

   Якщо їй захочеться, я повірю в будь-що, що вона скаже. Вона ж у відповідь лише хитро глянула.

   — Я вмію чітко відмежовувати те, що стосується справи, і особисте. Все, ми на місці.

Перед тим як зайти до будівлі, розумниця приклала до моєї руки темну намистину. Таку ж — до Аарона. Він прикрив очі й знервовано вдихнув.