11.1

   Ранок видався важким. Я вийшла на кухню — дівчата вже готували сніданок, біля каміна сидів Стен, а Боір приліг відпочити. Виявилося, що він усю ніч чатував, очікуючи ворога.

   — Добрий ранок, хороша моя. Як себе почуваєш? — підійшов до мене мисливець, уважно вдивляючись у моє обличчя.

   — Не дуже. Голова болить, і все ніби в тумані. Після вчорашньої «розваги» я ще кілька діб приходитиму до тями.

   — Розумію. Це неймовірно боляче, коли силоміць забирають магію. Колись я вже таке бачив, — сказав він і, провівши мене до столу, всадив поруч із собою.

   — Я знаю. Мені Аарон розповідав, що ви були ватажком у ті часи, коли резервницю випивали.

   — У мене до тебе неприємне питання.

   — Запитуйте.

   — Поясни ваші стосунки з Аароном. Те, що я бачу, мені не подобається. Але я знаю його й не вірю, що він може бути настільки підступним, — я поглянула на чоловіка й побачила, що він гранично серйозний. — Зрозумій, я викликав його як твого хлопця. Але якщо він тобою користується… у такому разі я його вб’ю. Без варіантів.

   — Не треба його вбивати. Ми з ним єдині, — тихо промовила я, ніби зізнаючись у чомусь ганебному.

   — Тоді навіщо всі ці ігри? Поясни, будь ласка, — сказав він, але помітно зітхнув із полегшенням.

   — Він не входив у мої плани. Саме тому довелося все так закрутити. Я теж декого викликала. І сьогодні по обіді маю зустріти гостей на площі.

   — Ці гості небезпечні для нас?

   — Вони небезпечні для тих, хто проти мене. Для всіх інших — не думаю.

   — Коли Боір прокинеться, ми проведемо тебе на площу. До того часу має повернутися Аарон — передамо тебе з рук у руки, а самі підемо в адміністрацію писати пояснення, з чого це ми вирішили повбивати цілу зграю, хай навіть і маленьку.

   — Сподіваюся, у вас не буде проблем через мене? — стало якось лячно від усієї цієї ситуації.

   — Не переживай, хороша моя. Ми давали клятву на твій захист — і ми її виконали. Шкода тільки, що я не одразу відчув твою потребу.

   — Можливо, через темні намистини, якими я постійно прикривалася?

   — Усе можливо.

   — Усе готово, давайте снідати, — промовила Ліст, яка тихенько прислухалася до нашої розмови разом із Мією. — Зараз Боіра розбуджу. Я так розумію, у вас сьогодні буде важкий день.

   Я поглянула на Мію, а вона з усмішкою просто обійняла мене.

   — Я рада, що все так закінчилося.

   — Вибач, але все тільки починається, — відповіла я.

   Вона перелякано подивилася на мене.

   — Це був лише перший етап.

   Мія ще кілька секунд тримала мене в обіймах, ніби намагалася передати тепло наперед — про запас. Потім відступила, але з її обличчя не зникла тривога.

   — Ти завжди так кажеш, — тихо промовила вона. — І щоразу після цього світ перевертається.

   — Бо інакше не виходить, — відповіла я й опустила погляд у тарілку, хоча апетиту зовсім не було.

   Стен уважно спостерігав за мною, не втручаючись. Він був з тих, хто більше слухає, ніж говорить, але саме такі люди першими відчувають, коли щось іде не так.

   — Гості, кажеш… — нарешті озвався він. — Не з тих, що люблять шумні зустрічі?

   — Ні, — кутики моїх губ ледь здригнулися. — Вони люблять порядок. Свій порядок.

   З кімнати вийшла зчервоніла Ліст і неймовірно щасливий Боір, який тримав її за руку.

   — Ми вирішили: коли все це скінчиться, ми одружимося.

   — Нарешті ви до цього дійшли, — зраділа я й підскочила з місця, щоб обійняти дівчину.

   — Так ось на що ти натякала? — усміхнулася Ліст.

   — Звісно. Я вас відчула, але розуміла, що саме вас стримує. Ви мали самі до цього дійти, тому я й не лізла — лише трохи підштовхнула.

   — Може, і я свою єдину знайду? — Стен опинився поруч зі мною й потиснув руку Боіру.

   Сніданок пройшов весело, якось по-сімейному. Я розуміла, що все лише починається, але на душі було легко, і з’явилося відчуття, що я зможу бути щасливою й, найголовніше, — живою. Хоча думка про те, що сьогодні я зустріну брата й коханого, викликала серйозні сумніви щодо виживання.

   Оскільки сніданок був пізній, ми одразу зібралися у справах. Дівчата пообіцяли не виходити з будинку до повернення чоловіків, обійняли мене й запевнили, що все буде гаразд. А мій настрій тим часом стрімко котився вниз.

   Стен підхопив мене під руку й спокійно потяг за собою, а я навіть не була в змозі з ним мірятися силою.

   — Чого ти так нервуєш? Він точно не збирається тебе вбивати. Можливо, трохи знервований через учорашні події. Тим паче я описав йому ситуацію лише в кількох словах. Навіть якщо він злий — то точно не на тебе, — тихо пояснював він, не зупиняючись.

   — Я все розумію, але все одно відчуваю провину.

   — Тобі взагалі нема за що себе винити, — відповів Боір, який до цього мовчки й з усмішкою спостерігав за мною.

   Ми дійшли до центральної площі й присіли біля фонтану в очікуванні. Я не могла зрозуміти, кого хочу побачити першим. Відчувала, що Аарон уже поруч, але водночас і Ноа був неподалік.

   Я підвелася й уважно вдивлялася в провулок, звідки тягнуло тривогою від обох. Стен і Боір теж піднялися, втягнули носами повітря й обмінялися хитрими усмішками.

   З провулка з’явився Аарон. Він неймовірно швидко наближався. Я не встигла навіть привітатися, як він схопив мене, міцно обійняв і жадібно втягнув мій запах.

   Я ледь встигла трохи розслабитися, як з того ж провулка вийшов дуже незадоволений Ноа — і мені знову стало зле.

   Аарон відчув мій стан і роздратовано розвернувся в бік мого занепокоєння. За відчуттями, він був готовий перекинутися.

   Я торкнулася його плеча, намагаючись привернути увагу до себе.

   — Це мій брат Ноа.

   — Так це він закинув тебе, беззахисну, в таке мерзенне місце? — не зводячи очей із брата, запитав мисливець, ледве стримуючи себе.