10.3

   Кліпнула очима — зір ще не повністю повернувся — і побачила величезного ведмедя. Він стояв над Ліст і методично догризав одного з тих виродків, які щойно пили мене. Я не одразу усвідомила, хто це, але все стало зрозуміло, коли Ліст підвелася, хитнулася й з ніжністю вчепилася в його густе хутро.

Невже це Боір?

   Таким я його ще не бачила.

   — Ти хто такий, сволота?! — заревів Уве, задихаючись від люті. — Ми маємо повне право на випивання резервника!

   Ведмідь повільно повернув голову на його голос. Уве мимоволі відступив на крок, але тут же вихопив меч, намагаючись приховати страх.

   Боір нахилився до Ліст і обережно, майже ніжно, підштовхнув її носом у мій бік. Вона підійшла до мене, присіла поруч і акуратно відвела волосся з мого обличчя.

   — Ти як? — прошепотіла вона.

   — Я… тримаюся, — видихнула я. — А от у тебе кров не зупиняється.

   Я торкнулася її голови. Сили були на межі, світ плив, але за власним бажанням я ще могла лікувати. Від моїх рук розійшлося тьмяне, нестабільне світло.

   Уве загарчав і різко махнув рукою.

   — До мене!

   Його зграя відгукнулася миттєво. Інші мисливці почали витягати мечі, формуючи півколо. Ведмідь став між нами й ними, зайнявши захисну позицію, хоч і був зараз значно сильніший за будь-кого з них. Але він знав — вони братимуть числом.

   У ту мить, коли натовп рвонув уперед, над нашими головами пролетіла величезна пантера. Вона приземлилася між нами й мисливцями, закриваючи нас собою. Ми з Ліст лише мовчки переглянулися.

   Ліст уже повністю прийшла до тями й обережно обійняла мене. Я кинула погляд у бік дому Мії — у проході стояли дівчата. Я поки не могла відчути, в якому вони стані, але знала: мені треба до них.

Ліст допомогла мені підвестися, і, спираючись на неї, я рушила до подруг.

   А бійка саме починалася.

   Зграя Уве, впевнена, що моє лікування вже подіяло, пішла в атаку. Було видно — з магом життя вони стикаються вперше й не розуміють, що ефект потребує часу. Пантера й ведмідь діяли злагоджено й безжально, знищуючи мисливців одного за одним.

   Найогидніше було те, що Уве ховався за спинами власної зграї, не наважуючись вийти вперед. Він сподівався виснажити звірів, але я бачила — він просто злякався.

   Коли від його зграї залишилося лише п’ятеро — вони впали навколішки, — Уве в одному з ривків пантери втратив руку й завалився на одне коліно.

   І лише тоді він заговорив. У його голосі вперше з’явилося щось схоже на повагу.

   — Ми мали право. Якщо ви теж хотіли скористатися — я ж не проти.

   Ведмідь перекинувся на Боіра. Чоловік залишився в одних лише брюках, і, попри те що ще зовсім нещодавно він був тяжко хворий, було очевидно: сила поверталася до нього стрімко і безповоротно.

   — Ти дозволив собі нашкодити моїй єдиній, — прогарчав він, не зводячи очей з Уве.

   — Я не зрозумів, хто твоя єдина. Ця? — він зневажливо глянув на мене. — Та вона ж підстилка Аарона.

   — По-перше, пані Каін я дав клятву захисту, — холодно відповів Боір. — А по-друге — ти ідіот.

   Ліст перелякано поглянула на мене, а я лише ледь посміхнулася. Це ж треба — тільки відчувши запах її крові, він зрозумів, що вона для нього єдина.

   Габі стояла поруч шокована, а Мія навіть злегка плеснула в долоні. Я вже встигла трохи привести їх до ладу — лише несерйозні забої, швидше за все, все обійдеться звичайними синцями.

   Пантера також уже перетворилася на пана Стена. Він з неймовірним задоволенням оглядався навколо.

   — Як давно я мріяв знищити цих виродків, — мовив він, з огидою оглядаючи рештки зграї. — Вони ганьбили саму ідею мисливця. У наш час їх би навіть до патрулювання не допустили, не те що мисливцями називати. Жах.

   — Ви не маєте права… — прохрипів Уве.

   — Ти навіть не уявляєш, на що саме ми маємо право, — з відразою відповів Стен. — Клятва — вище за будь-що. А от те, що зробили ви, — незаконно. Уявляєш?

   Уве перелякано подивився на Стена, а потім перевів погляд на мене. Я ж здивовано дивилася на своїх захисників. Боір увесь цей час не зводив очей із коханої — здавалося, він ледве стримується, щоб не забрати її звідси негайно.

   — Чуєш, що будемо з цим робити? — Стен привернув увагу друга.

   Той без особливого бажання підійшов до Уве.

   — Його треба стратити. Інакше він не зможе забути Амалію і буде переслідувати її далі. Та й іншим це буде показово — щоб закарбувалося в пам’яті на все життя.

   — Підтримую, — Стен обернувся до нас із хижою посмішкою. — Сподіваюся, у нас тут немає співчутливих?

— Є, — спокійно сказала я. — Ми за своєю природою не можемо спостерігати вбивство. Інакше стається напад — від неможливості вилікувати.

   — Тоді вам, пані Каін, краще зайти в будинок, — кивнув Стен. — Ми тут швиденько все зачистимо.

   — Мія, бери Амалію і йдіть у дім, — несподівано твердо розпорядилася Габі. — А ми з Ліст допоможемо чоловікам.

   Вона прийшла до тями швидше за всіх. І сказала це таким тоном, що сперечатися не захотілося нікому. В її голосі ще тремтіли відлуння страху, але поверх них лежала крижана зібраність — та сама, що з’являється лише після того, як людина вже побачила найгірше й вижила.

   Ліст, не гаючи часу, буквально заштовхала нас у дім і зачинила двері. Ми з Мією кілька секунд мовчки дивилися одна на одну, не до кінця усвідомлюючи, що щойно сталося. Я обвела поглядом безлад навколо й вирішила, що найкраще зараз — навести лад. Мія без слів підтримала мене.

   За дверима щось відбувалося, але я нічого не відчувала — і це було на краще. Я не хотіла співчувати цьому монстру й тим, хто його підтримував. У них не було ані краплі жалю до мене. А колись ми нормально спілкувалися. Декого з них я навіть лікувала.

   Ось така моя доля — боятися всіх.

   Мія приготувала чай, всадила мене за стіл, а сама пішла визирнути, як там наші. Повернулася разом із дівчатами. Залишалося лише чекати на захисників.