10.1

   Сьогодні в мене вихідний, і з самого ранку я нікуди не поспішаю. Останнім часом на чаювання до Мії почала заходити Ліст — неймовірно сильна дівчина, особливо з огляду на те, через що їй довелося пройти. Тепер вона по-справжньому щаслива: звільнившись від хвороби, Ліст задумалася займатися улюбленою справою, а Боір безмежно її в цьому підтримує.

   Сьогоднішній вечір — не виняток. Ми з дівчатами домовилися зустрітися й трохи посидіти разом. Також запросили Габі, яка загалом втратила до нас інтерес, щойно Аарон разом зі зграєю покинули місто. Хоча нам із Мією здалося, що вона намагається пригадати події останнього тижня свого життя й ніяковіє від уривчастих спогадів. Попри це Габі все ж погодилася приєднатися до нас — можливо, щоб з’ясувати для себе якісь моменти, адже під час запрошення вона була надто загадковою.

   Оскільки ми очікуємо повернення зграї, я насамперед пішла до лабораторії, щоб підготувати ліки. Переживаю, що знову все буде не так просто. Хоч цього разу зграя вже частково може перекидатися, а отже їхні сили зросли. Навіть ті, хто ще не повністю відновив своє єство, вже повернули собі магічну міць.

   — Добрий ранок. У тебе ж сьогодні вихідний, а ти вже в лабораторії? Може, хоч поснідаєш? — занепокоєно підійшла до мене Мія. — Я впевнена, що з нашими хлопцями все буде гаразд. Ти достатньо їх підсилила, щоб вони не потрапили в біду. Навіщо так себе перенапружувати?

   — Добрий, — сумно посміхнулася я подрузі. — Сама не розумію, що зі мною відбувається. Постійне занепокоєння, а через що або через кого — не можу збагнути. Єдине, що можу робити в такому стані, — варити зілля. Це хоча б трохи відволікає.

   — Ходімо перекусимо, а потім продовжиш уже з новими силами. Я теж ще не снідала — ходила на заставу за замовленням. До речі, там і для тебе був пакунок, тримай, — вона простягнула мені невелику коробку й рушила на кухню. — Не затримуйся, я голодна.

   Окрім брата, мені більше нікому надсилати посилки, а Ноа зазвичай завжди попереджає про такі речі. Я вже збиралася відкрити коробку, але вирішила спершу перевірити її магічно — стало якось лячно. Залишила темну намистину на поверхні пакунка, щоб вона розчинилася, а сама попрямувала за Мією.

   Спілкування з нею завжди легке й приємне. Я неймовірно звикла до життя в домі подруги й тепер добре розумію, чому Аарон теж тут майже прописався. Є підозра, що Мія — слабкий маг душі, але з неймовірним умінням розташовувати до себе будь-кого.

   На кухні вже пахло свіжим хлібом і трав’яним чаєм. Мія рухалася між столом і плитою так природно, ніби це її спосіб медитації. Я сіла навпроти, на мить дозволивши собі просто дивитись, як пар підіймається з чашок.

   — Ти знову вся в думках, — м’яко сказала вона, підсовуючи мені тарілку. — Що в пакунку, якщо не секрет.

   — Поки незнаю залишила на перевірку.

   Вона з розумінням кивнула і всілася навпроти і почала снідати.

   Ми разом повернулися до лабораторії, адже Мії теж цікаво, що ж то за пакунок. Намистина якраз розчинилася, жодних пасток помітно не було, тож, поки пацієнтів не з’явилося, ми вирішили вмоститися на койці й розкрити таємницю.

   — А якщо це від якогось шанувальника, який боїться помсти Аарона й вирішив залицятися до тебе потайки? Тим паче всі впевнені, що ваші стосунки нездорові, — з усмішкою припустила вона.

   Я посміхнулася у відповідь і, кинувши на неї хитрий погляд, запропонувала інший варіант:

   — А якщо це залицяльник, який не проти мною скористатися, щоб одужати, як Аарон? Тим паче, знаючи про наші «нездорові» стосунки.

   Мія миттєво насупилася.

   — Ти занадто не довіряєш людям. От, наприклад, Мірт Брант — він після вашої першої зустрічі очей з тебе не зводив. І, до речі, дуже обурений поведінкою свого ватажка. Ти йому явно сподобалася, хоча він і досі не знає, хто ти насправді.

   — Уве я теж дуже сподобалась, — пирхнула я. — Хоч Мірта з тим мерзотником в один ряд не поставиш. Вони надто різні — і вихованням, і життєвими принципами.

   Ми розсміялися разом. Я тим часом старанно знімала обгортку з коробки. Нарешті дісталася до неї й, ще з веселим настроєм, відкрила.

   У наступну мить у мене потемніло в очах. Руки миттєво похололи й заклякли, а до очей навернулися сльози. Дрібне тремтіння прокотилося всім тілом.

   Мія помітила мій стан і зазирнула в коробку, не розуміючи моєї реакції. Для неї побачене не було нічим особливим — нічого такого, що могло б викликати подібний жах. Вона обережно забрала коробку з моїх рук і висипала вміст на койку.

— Що з тобою? — тихо запитала. — Що для тебе означають ці речі?

   На койці лежали кілька кулонів на срібних ланцюжках, пара рукавичок і маленькі картки з моїм зображенням, де поруч зі мною стояв усміхнений Фін. Виявляється, я вже й забула, як він виглядає. Як такий красень міг бути таким мерзотником?

   Мія більше не ставила запитань. Вона миттєво поєднала побачене з моєю реакцією й швидко кинулася до полиці з заспокійливими зіллями. А мене вже почало трусити. Я впала на койку, заплющила очі й спробувала викликати брата.

   — Зачекай, будь ласка. Випий це, — благально прошепотіла Мія, намагаючись підняти мені голову й розтиснути губи. — Зараз стане легше. Тільки дихай… не зупиняйся.

   За якийсь час мені справді полегшало. Свідомість повільно прояснювалася, думки почали складатися докупи. Усвідомлення всієї ситуації загнало мене в глухий кут. Перше бажання — тікати, не озираючись. Але я розуміла: це не вихід.

   Я відкрила очі й подивилася навколо. Світ залишився таким самим. Мія сиділа поруч і легко погладжувала мене по голові. Минуле не наздогнало мене й не знищило. Я могла дихати.

Зробила кілька глибоких вдихів і нарешті спромоглася сісти.

   — Вони знають, хто я і яке в мене минуле.

   — Це я вже зрозуміла, — тихо відповіла Мія. — Питання в іншому: що ми з цим будемо робити?

   — Спершу треба зрозуміти, звідки в них ці речі. Після його страти в нашому будинку сталася пожежа, і я впевнена — нічого не вціліло, — дивлюся на подругу з надією, що вона знає відповідь.