9.3

   Він загарчав і всю ніч доводив, що я для нього єдина й неповторна. А я й не сперечалася — егоїстично приймала всі його пестощі, вимагаючи ще більше.

   І справді, мене несподівано зачепило те, що я сьогодні побачила. Мені це теж уже набридло. Я хочу зовсім іншого життя — не цього. Не хочу ховатися за зачиненими дверима й лише тут дозволяти собі бути щасливою. 

   Зранку, повернувшись до себе на горище й зібравшись на роботу, я про всяк випадок наділа сріблясте, непримітне кільце з чорним каменем. Сам факт, що я його вдягла, вже означав активацію: щойно мені загрожуватиме небезпека, я маю зняти кільце — і Ноа отримає візуальний імпульс про те, що зі мною сталося. Це магія розумників, яку я взагалі не розумію.

Але останнім часом відчуття небезпеки змушує діяти. Загравання з безтурботністю може коштувати мені життя.

   З’ясувалося, що приблизно за тиждень зграя Аарона вирушає у відрядження. На весь цей час я вирішила максимально вкладатися в хлопців зі зграї. Коханий теж іде разом з усіма, хоча пообіцяв: якщо щось станеться, залишить зграю на Ліама й повернеться. Та його відсутність була б надто підозрілою — залишатися він не може.

   Боір таки дав клятву на мій захист. Я була проти, але він навіть слухати не хотів. Повідомив, що завдяки моєму лікуванню повернув здатність перевертатися. Мені здалося, що він хотів ще щось запитати, але не наважився. Підозрюю, це стосується Ліст — йому важко прийняти власні почуття. Я ж старанно підштовхую Ліст до проходження ритуалу, щоб полегшити їм обом стосунки.

   Також помітила, що Стен оновився. Кожного разу, зустрічаючи мене, він не міг натішитися — настільки, що навіть Аарон почав нервувати. Бо коли поважний мисливець поводиться як батько твоєї коханої, це дещо заважає бути монстром: дуже вже хочеться продемонструвати своє справжнє ставлення. Тим паче, Стен колись був ватажком у зграї Аарона, і в цій ситуації ще треба розібратися, кому саме він тепер більше батько.

   Лікування Габі зіллями від Мії допомагало, але ненадовго. Було відчуття, що на ній постійно випробовують щось нове. Я навмисно уникала лікувати її власною магією — підозрюю, ті, хто так знущався з неї, саме цього й чекали. Кілька разів я все ж використала зілля з намистинами життя, але боялася вкладати надто багато сил.

   Я попросила Ноа надіслати мені намистини життя разом із темними. Останнім часом я помітила, що хтось перевіряє мої посилки: темні поки не чіпають, але можуть дістатися й до них. До речі, життєві намистини так до мене й не доїхали. Ноа попередив, що вже сформовано невеликий загін магів, який очікує мого сигналу для переміщення.

   На роботі Матіас ніби уникав мене — ми взагалі не перетиналися. Іноді я навіть забувала, що працюю не одна. Габі весь день була поруч, але спілкуватися з нею стало нестерпно. Руки так і тягнулися до неї — знищити весь той вплив, який на неї наклали. Я ледве стримувалася. Якби не темні намистини, я б уже втратила розум від заборони лікувати.

   Чим ближче було відрядження Аарона, тим гіршою ставала ситуація довкола мене. Відчуття, ніби зашморг на шиї затягують дедалі сильніше. Усвідомлення власної безпорадності й слабкості нищило. Найгірше — сподіватися на чийсь захист і допомогу.

   Коханий теж почав гостро відчувати мій стан і всіляко намагався підтримати. Коли ми залишалися наодинці, він постійно підбадьорював мене, намагався розважити, аби я ні на мить не залишалася сам на сам зі своїми думками.

   — Солоденька моя… я все ж думаю залишитися в місті поруч із тобою.

   Обережно обійняв мене Аарон, уважно чекаючи на мою реакцію. Я мовчала. Якби він знав, як сильно я цього хочу.

   — Мені зовсім не подобається твій настрій перед відправкою. Ти ніби до смерті готуєшся.

   Я обійняла його міцніше й продовжувала мовчати. Що я могла відповісти, якщо він був болісно правий? Я вже двічі помирала — і це насправді боляче. А яким буде кінець цього разу, невідомо. Чи встигне Ноа повернути мене — питання відкрите. Навіть душа мага не здатна довго триматися за тіло, особливо якщо його знесилити й виснажити саму душу.

   — Якщо ти залишишся, вони можуть ризикнути вбити тебе, — нарешті сказала я. — А я без тебе не виживу.

   — Тобто я без тебе виживу?! — роздратовано, навіть із криком, відповів він. — Вони ж прийдуть убивати тебе!

   — Швидше за все, вони мене послаблять, але не вб’ють. Я їм поки що потрібна живою.

   — З чого така впевненість?

   — Якби хотіли вбити — вже давно б це зробили. Натомість вони спостерігають. Ти для них не загроза. А Матіас надто слабкий, щоб провернути все самостійно. Ті ж, хто стоїть за ним, у місто не сунуться, — він завмер, вдивляючись у мене. — Бо частина захисту на міських стінах ще тримається.

   — Захист ставили від нападів відступників і відлюдників.

   — А хто такі відлюдники? — я нахмурилася. — Ніколи про них не чула.

   — У перші прориви розлому анімаги відмовлялися від людської подоби заради захисту свого дому й родини. Але дуже швидко втрачали контроль у цій формі й знищували тих, заради кого йшли на жертву. Таких і називали відлюдниками. Зараз їх немає — ти ж сама розумієш: тут і до істинної подоби важко дотягнутися, не те що стати відлюдником.

   — Цікаво… я ніколи про таке не чула. Коли ж стався перший розлом?

   — Приблизно в перші роки твого життя. Спочатку він був локальним — зачіпав лише прикордонні міста й селища. Але коли почалася війна й стався вибух у розломі, про нього заговорили навіть в інших країнах. Через внутрішню війну між відступниками й магами наші правителі не допускали дипломатів, і я впевнений: саме тому ми дійшли до такого занепаду й розширення розлому.

   — Але ж зараз усе змінюється, хоч і повільно.

   — Так, змінюється. Уже сама твоя присутність свідчить, що зв’язки між країнами міцнішають. Можливо, допомога буде справді відчутною — тим паче, якщо там, як ти кажеш, багато магів і їх розвивають.