8.1

   Піднялися. Я відчинила двері — зайшли. Він зупинився на порозі, напружений, мов струна, і не зробив ані кроку далі. Я розклала по периметру темні намистини, зняла куртку, роззулася й поглянула на коханого, терпляче чекаючи, поки він прийде до тями.

   Він теж роздягнувся, підійшов ближче, обережно обійняв і ніжно поцілував мене у скроню.

   — Я хочу вбити себе за таку поведінку щодо тебе. Я себе ненавиджу.

   Я посміхнулася, відчуваючи знайоме поколювання провини, але не втрималася від коментаря:

   — А ти знаєш, що в аб’юзивних стосунках тиран постійно вибачається за свою поведінку, а потім додає, що взагалі-то жертва сама винна в тому, що він так чинить?

   Обійняв мене міцніше, дихає важко.

   — Ти зараз з мене знущаєшся? — у голосі було більше болю, ніж злості. — Я і без цього почуваюся мерзенно. А ти ще й ріжеш без ножа. Замість захисту, турботи й ніжності я поводжуся як сволота. Найбільше я хочу, щоб увесь світ знав: я можу бути щасливим. А замість цього — мушу грати.

   Я слухала його і повільно розстібала ґудзики на його сорочці. Доторкнулася губами до грудей — він завмер, ніби перестав дихати.

   — Я думала, ти будеш вибачатися за свою поведінку, — прошепотіла, — а виходить, вибачатися доведеться мені. За те, що змушую тебе так почуватися.

   Провела язиком від грудей до шиї, злегка вкусила, поцілувала в губи.

   — Ти смачний. Пішли в душ, а повечеряємо пізніше. Хоча… — усміхнулася. — Судячи з усього, до душу тобі не треба. Відчувається, що на побачення йшов.

   Він загарчав, підхопив мене на руки й поніс до ванної, дорогою роздягаючи й цілуючи всюди, куди міг дотягнутися. Цього вечора ініціативу я взяла на себе — і з подивом усвідомила, що його почуття провини неймовірно мене заводить.

   Після вечері ми ще трохи поговорили. Я попередила, що вночі буду зв’язуватися з братом, коротко описала, як відбувається цей процес, щоб він не злякався.

   Після зв’язку з Ноа мене, як завжди, почало трясти від холоду. Але виявилося: коли поруч є чоловік, який ніжно цілує кожен сантиметр твого тіла, ти дуже швидко зігріваєшся — і повертаєшся до тями.

   Зранку — знову насичення темрявою і робота. Аарон передав мені список трав, які закінчилися у Мії, і виявилося, що без них зараз не обійтися. Якраз сезон — тож обов’язково потрібно домовлятися з мисливцем про небезпечну вилазку.

   Я помітила, що Матіас почав дивитися на мене надто уважно, а Габі дедалі наполегливіше напрошувалася в гості до моєї кімнати. Навіть коли приходив Аарон, вона не поспішала йти. Та щойно він безсоромно починав роздягати мене при ній, а я не заперечувала, — демонстративно, з незадоволенням йшла.

   Коли я зайшла до Мії, чоловіків якраз не було. Вона розповіла, як Габі скаржилася їй на наші з Аароном «нездорові» стосунки й благала вправити мисливцю мізки, бо була впевнена, що Мія має на нього вплив.

   Поки що за всім цим було цікаво спостерігати. Але я чекала іншої реакції — і наслідків за власну поведінку.

   До лісу ми вибралися у мій вихідний. Мія дала чіткі вказівки, де шукати потрібні матеріали, і Аарон повів мене до межі з розломом. Я обіцяла Ноа, що щойно з’явиться можливість наблизитися до цього місця, обов’язково закину кілька намистин поруч — щоб у нього були координати швидкого доступу для перекидання магів, якщо ситуація вийде з-під контролю.

   Сама межа виглядала як легке марево — майже непомітне на перший погляд. Якщо в тебе повністю відсутній інстинкт самозбереження, ти можеш навіть не звернути на нього уваги. Але для мене це було інакше: пронизливий холод і відчуття небезпеки, схоже на присутність некроманта.

   Я перевірила все, що мене цікавило. Зараз темрявою заразитися було неможливо. Та щойно я спробувала перетнути межу — стало зле. На мить зникло повітря, а потім — свідомість.

   Прийшла до тями на руках у Аарона, десь під деревом. Він був переляканий, напружений, нервово намагався намацати серцебиття й пульс. Я посміхнулася.

   — Я, звісно, не проти експериментів у лісі, — прошепотіла, — але зараз занадто прохолодно. Хіба що ти мене зігрієш — це буде новий досвід.

   Він обійняв мене міцно й глухо загарчав.

   — Не знущайся. Ти перестала дихати. Я тебе втратив. Що це було?

   — Я — життя, — відповіла тихо. — А там повноцінна й безжальна смерть. Я не розумію, як ви туди заходите. Мабуть, це під силу лише некромантам. Хоча… можливо, саме через це ваші сфери й закриті. Плата за перетин.

   — Я нічого про це не знаю. До речі, люди без жодної краплі магії можуть спокійно перетинати межу. Недалеко, щоправда. Їх знищують ті, хто там живе.

   — Я впевнена, що десь формується прохід, — сказала я. — Але так просто ми його не знайдемо.

   Він допоміг мені підвестися, тепліше загорнув у куртку, взяв за руку й повів далі вздовж межі. Зібрала необхідні трави, залишила намистини для Ноа, а потім ми рушили шукати затишну місцину — моє терпіння вже добігало кінця. Я неймовірно хотіла побачити його перекидання. Він і сам ледь стримувався: востаннє це було так давно, що він майже не вірив у можливість.

   Я зручно вмостилася на поваленому дереві. Аарон вийшов на галявину переді мною, прикрив очі — і за мить переді мною стояв величезний чорний вовк. Єдине, що залишалося знайомим і рідним, — яскраві жовті очі.

   Він підійшов ближче й уважно вдивлявся, ніби чекав на мою реакцію. Я підняла руки й обійняла його за шию. Відчувала тепло його хутра й дивне, солодке бажання розчинитися в ньому.

   — Я так рада за тебе, — прошепотіла. — До останнього боялася, що не вийде.

   Я заплющила очі, вслухаючись у рівне дихання. Він хитнув головою, привертаючи мою увагу. Я поглянула на нього — і в думках прозвучало запрошення покататися. Я зраділа, як дитина.

   Залізла йому на спину, міцно вчепилася в хутро — і ми майже полетіли. Я притиснулася до нього всім тілом. Колись у дитинстві я так каталася на конях, але тоді було страшно. А зараз — лише абсолютна впевненість, що зі мною нічого не станеться.