7.2

   Я на мить замовкла.

   — Саме так сталося з Фіном… так звали мого колишнього.

   Я уважно спостерігала за Аароном. Він напружився, тримаючи себе в руках, і навмисно не дивився на мене.

   — Він тоді прийшов до мене в крамничку. Нічого не сказав про поранення — був привітний, фліртував… А коли взяв мене за руку, я відчула, що йому потрібна допомога, і вилікувала його.

   Я збиралася звернутися до Ноа, бо фактично викрила себе, але Фін запевнив, що ніхто про це не дізнається. Я погодилася просто поспостерігати за ситуацією.

   Говорю спокійно, хоча спогади неприємні.

   — Я максимально себе приховувала й усе контролювала. Але кілька місяців він лише приносив квіти, солодощі… і продовжував мене зваблювати.

   Я замовкла й подивилася на нього. Аарон був надто зосереджений.

   — Продовжуй, — тихо сказав він. — Я уважно слухаю.

   Мені захотілося його обійняти й одразу пояснити, що це все — давно минуле.

   — Не нервуй так. Він уже мертвий.

   Він різко напружився.

   — Я б хотів бути присутнім на його страті.

   — Ти тоді ще мене не знав, — я ледь усміхнулася, підійшла й обійняла його з-за спини.

   Він завмер.

   — Так от… Він згадав про мої здібності лише через пів року нашого спільного життя. Теж повернувся поранений, виснажений, попросив допомоги. Я довірилася. І саме після цього почалося постійне використання.

   Мій голос став рівним, майже відстороненим.

   — Я намагалася скидати зайве в намистини, але він примушував мене. Пив майже до останнього. Це неймовірно боляче, до речі.

Та, як виявилося, я дуже сильний маг — тому швидко відновлююся.

   Я подивилася йому в очі.

   — Тепер ти розумієш різницю між примусовим вивільненням і таким, як у нас?

   — Я зрозумів, — сказав він тихо. — Ти скидала в мене зайве й при цьому не страждала.

   — Саме так.

   Він розвернув мене до себе й посадив на коліна.

   — А тепер, коли я повністю відновлений і насичений… ти перестанеш це робити?

   — Скоріше за все — ні. Просто не в такій кількості. Моя сутність віддає перевагу сильному й здоровому партнеру. Тому, хто зможе мене захистити.

   Я зітхнула.

   — Я ж нуль у бойовій магії. І фізично слабка — ти сам бачиш. Якби до магії життя приєдналася будь-яка інша… можливо, я б могла вбивати або хоча б захищатися. А так у мені — неймовірне життя і трохи душі.

   Я ледь скривилася.

   — Яка, на мою думку, не допомагає, а навпаки заважає. Бо я надто легко підлаштовуюся під інших.

   Я поклала голову йому на груди й продовжила відкриватися — повністю, без залишку. І, на диво, мені було зовсім не страшно. Навпаки — ставало легше. Він погладжував мене по спині, не намагаючись перейти жодної межі.

   — Дивно… — озвався він тихо. — Я більше не відчуваю того шаленого бажання. Мене лякала моя реакція на тебе. Я постійно намагався себе стримувати — і не виходило. А ще було страшно від думки, що робитиму, якщо поїду у відрядження без тебе.

   — Це і є завершене з’єднання, — пояснила я. — Але якщо будеш довго у відрядженні, почнеш втрачати рівновагу. А після повернення — знову намагатимешся насититися.

   — Ти мене заспокоїла, — зізнався він. — Я справді злякався, що ти запідозриш мене у використанні тебе.

   Я ніжно поцілувала його. Він відповів одразу — м’яко, без поспіху.

   — Постарайся тримати себе в руках на тренуваннях, — додала я. — А я дізнаюся, яких трав немає у Мії, і найближчим часом ми підемо в ліс — подивимося на твою сутність. А зараз нам уже час іти. Я швидко переодягнуся й ще встигну зазирнути до Ліама.

   Ми зібралися швидко й наситилися темрявою. Закоханість Аарона видавала його повністю — одразу було зрозуміло, що він кохає мене до нестями і точно не здатен використати. А під темрявою він хоч трохи заспокоювався.

   Потрібно буде створити для нього зілля на основі смерті — щоб постійно було поруч.

Він замкнув будинок, і ми рушили до Мії.

   Аарон уже збирався відчинити двері чужого дому своїм ключем, але мені ця ідея зовсім не сподобалася. Якось дивно — ніби він напрошується до себе додому. Довелося мені постукати.

   Нам відчинив Ліам. Він здивовано глянув на Аарона, а потім помітив мене — і з неймовірною силою обійняв, втягуючи в будинок. Мій мисливець лише спокійно зачинив за нами двері.

   — Мені, звісно, приємні такі дружні прояви, — прохрипіла я, — але, благаю, відпусти… мені нічим дихати.

   Здається, ребра почали хрустіти.

   — Коханий, відпусти, будь ласка, нашу рятівницю, — втрутилася Міа.

   Він поставив мене на ноги. Якби не Аарон, я, мабуть, просто сіла б на підлогу.

   — Ти навіть не уявляєш, що зробила для нас, — сказав Ліам. — Я відчуваю життя. І жагу до нього.

   — Тебе я відчуваю дуже добре, — відповіла я. — А от Міа мене цікавила значно більше.

   Я повернулася до дівчини й уважно вдивилася в її внутрішній стан. Вона дивилася на мене перелякано.

   — За весь цей час темрява не повернулася. Ти повністю оновлена.

   — І який із цього висновок? — запитав Аарон, обережно обіймаючи мене за талію.

   Я розвернулася до нього й поцілувала.

   — Я впевнена, що ви мене не видасте. Тому одразу попереджаю всіх: це — останній раз, коли ти так відкрито проявляєш закоханість до мене при будь-кому. Тренуватимешся на найближчих друзях.

   Дивлячись мені в очі, ледве змусив себе прибрати від мене руки. Погляд — роздратований.

   — Милий, ти чого? Я тебе чимось засмутила? — тримаю руки на його плечах.

   Він різко прибрав їх, загарчав і пішов на кухню. Сів за стіл спиною до нас і більше не дивився на мене.

   — Тобі щось загрожує? — перелякано запитала Міа.

   Ліам, здається, взагалі забув закрити рота від побаченої картини.

   — Я так розумію, ви здогадалися, хто я.