7.1

   Вийшли з будинку, і мисливець миттєво повернув у бік, протилежний тому, звідки ми прийшли.

   — Коханий, я неймовірно щаслива проводити з тобою час, а особливо ніч, але сьогодні я дуже втомилася. Ледве ноги переставляю.

   Він зупинився, розвернувся до мене, подивився з осудом, мовчки забрав із рук мою валізу, підхопив мене на руки й спокійно поніс. Відчуття було таке, ніби я зовсім невагома.

   — Ти вважаєш, що мені від тебе потрібен лише секс? — у голосі прозвучала образа.

— Ні, мій хороший, звичайно ж ні. Але ж я знаю, що ми ще не завершили наше єднання, і через це між нами зараз такий сильний потяг. Ти й сам помітив: будь-яка моя дія, навіть слово, може вивести тебе з рівноваги.

   — Зважаючи на твою втому, я якось стримаюся, — усміхнувся він. — Хоча б для того, щоб просто побути поруч.

   — Вибач, будь ласка, — я ніжно обійняла його за шию й поклала голову на груди.

   Він загарчав, але стримано, й тихо прошепотів:

   — Відпочивай, моя солодка.

   Я заплющила очі й дороги більше не пам’ятала. Відключилася миттєво — виявляється, справді була страшенно втомлена.

   Отямилася, коли він обережно опустив мене на землю, і я відчула твердий ґрунт під ногами. Аарон однією рукою притримував мене, а іншою відмикав двері ключем. Відчинивши, знову підхопив мене на руки й доніс до дивана біля каміна. Я вже не лягла — сіла, намагаючись звикнути до увімкненого світла.

Він поставив валізу на стілець біля столу, повернувся й обережно почав знімати з мене чоботи та розстібати плащ.

   — Мене збуджує, коли ти мене роздягаєш.

   — Я це відчуваю, — хрипко відповів він.

   Забрав мої речі й відніс у коридор, а повернувшись, додав:

   — Давай ти в душ, а я поки приготую тобі чаю. Чи, можливо, хочеш перекусити?

   — Чаю буде достатньо.

   Він знову підхопив мене на руки, доніс до дверей ванної, поставив на ноги й ніжно тримаючи за талію, нахилився до моєї шиї.

   — Вибач, ти мала рацію… Я зараз ледве тримаюся, щоб не наполягати на близькості. Тож іди купайся. Рушник у шухлядці, а я піду на кухню — трохи заспокоюся.

   — Даси щось переодягнутися?

   — Покладу на тумбочку свої домашні штани й сорочку.

   — Дякую, — я поцілувала його в щоку й швидко прослизнула за двері.

   Під струменями води втома поступово відступила. Вийшовши з душу, я помітила одяг на тумбочці. Йому, мабуть, було неймовірно важко втриматися й не приєднатися до мене. Вдягла сорочку — вона була достатньо довга, тож вирішила, що штани необов’язкові.

   Спустилася на кухню й вмостилася за стіл. Аарон ще щось готував, навмисно не дивлячись у мій бік. Поставив переді мною чашку з чаєм і два бутерброди.

   — Їж. Я зараз теж у душ схожу й приєднаюся до тебе, — він навіть не підняв на мене погляду.

   А я ж казала, що йому буде важко. Коли він повернувся, я вже перебралася до каміна й залізла на диван з ногами, повільно попиваючи чай. Він спустився сходами й зупинився, напружений і блідий.

   — Ти чого? — я навіть злякалася за нього.

   — Ти не вдягла штани.

   — Та сорочка ж достатньо довга, — я підвелася з дивана, демонструючи свій вигляд.

Він гучно ковтнув слину, прикрив очі.

   — Я зараз принесу ковдру, — розвернувся, збираючись піти.

   — Мені дуже приємно, що коханий чоловік від мого вигляду настільки втрачає голову. Я вже відпочила, тож повернися до мене, бо мені самотньо без тебе, — погляд хитрий, а пошепки додала: — І мені цікаво, що ти так довго робив у душі?

   Він засміявся, розвернувся й уважно вдивляється в моє обличчя. Дуже повільно почав наближатися.

   — Не те, про що ти подумала. Я просто намагався взяти себе в руки.

   — А мене не хочеш узяти? — очі світяться.

   — Все, я знімаю з себе відповідальність. Ти нестерпна.

   Ніч пролетіла неймовірно швидко. Він раз по раз намагався довести мене до божевілля, хоча й мені було чим йому відповісти.

   Зранку я нікуди не поспішала — сьогодні друга зміна. Якраз Аарон збирався до Ліама й проведе мене. Приємно прокидатися в обіймах і знати, що не треба нікуди бігти. Здається, процес єднання завершився, і тепер нам залишалося лише приховувати це за допомогою намистин Ноа.

   — Солоденька моя, ти снідатимеш?

   — Зараз приготую, — відповіла я, солодко потягуючись у ліжку.

   Він ніжно поцілував мене в шию й підвівся.

   — Я сам хочу приготувати. Хочу зробити тобі приємно.

   — Ти всю ніч робив мені приємно, — з усмішкою відповіла я, не поспішаючи вставати.

   Він уже майже вийшов із кімнати, але після моїх слів зупинився, повернувся й подивився на мене з тим самим знайомим хитрим поглядом. Я одразу зрозуміла, що зараз буде «захоплення моїх територій», почала натягувати ковдру й намагалася закрутитися в неї.

   — Ти вважаєш, це тебе врятує?

   — Не впевнена, але боротимуся до останнього.

   Він ухопився за край ковдри й просто потягнув мене до себе. Я розгублено намагалася однією рукою вхопитися за край ліжка, а іншою втримати ковдру — єдиний мій захист.

   — Все, здаюся! Ти переміг! — вигукнула я.

   — Якось ти швидко. Може, ще трохи поборешся? — він притиснув мене до ліжка, ніжно цілуючи й продовжуючи стягувати з мене останню межу пристойності.

   — Не хочу… — простогнала я з останніх сил і раптом завмерла, прислухаючись до його сутності.

   Він теж одразу завмер, помітивши мою реакцію, і занепокоєно подивився на мене.

   — Щось трапилося? Ти чого?

   — Мабуть, під час нашої близькості я все ж продовжувала вливати в тебе магію життя.

   — Це погано? — в очах з’явився винуватий погляд, ніби він боявся, що я звинувачу його в тому, що він використав мене.

   — Я відчуваю твою сутність, — прошепотіла я.

   Він невпевнено дивився мені в очі, намагаючись зазирнути вглиб себе, і там, у темряві, чітко проглядалося життя — сильне, нетерпляче, таке, що прагне вирватися назовні.