6.3

   Я відкрила валізу, дістала розчин і ретельно намастила ним руки.

   — Ви зможете підвестися й сісти навпроти мене?

   — Так, зможу. Хоч і важко, але ще спроможний.

   Він рухався дуже повільно, проте впорався. Я уважно стежила за кожним жестом.

   Переді мною був надзвичайно змучений чоловік — за відчуттями звичайна людина, а не анімаг, хоча все ще помітно: колись він був сильним і вродливим. Очі замутнені — навіть колір розрізнити неможливо. Переломи — серйозні й застарілі. Сферу я не відчуваю зовсім: на її місці — суцільна темрява, що розповзається всім тілом.

   Шрами… ще гірші, ніж у Аарона.

   — Розстебніть сорочку, будь ласка, — сказала я.

   Чоловік уважно вдивлявся в мене, але мовчки виконав прохання.

   — Зараз буде боляче. Намагайтеся не кричати. Почнемо з вашої сфери. Якщо вдасться її запустити — це вже половина справи.

   Він схилив голову, готуючись до невідомого. Я простягнула йому капу. Взяла маленьку перламутрову намистину й перекочую її між пальцями, непомітно насичуючи силою ще більше.

   Коли чоловік підвів голову й наважився подивитися мені в очі, я різко вдарила в сонячне сплетіння. Намистина миттєво розчинилася в грудях. Його вивернуло — тіло смикнулося, він упав на ліжко, хриплячи, але стримуючись, щоб не кричати.

   За дверима почувся шурхіт і низьке, недружнє гарчання Аарона. По спині побігли мурашки — відчуття було таке, ніби за спиною стоїть розлючений хижак, готовий кинутися.

Потім — тиша. Лише хрипіння чоловіка переді мною.

   Він же їх там не повбивав?.. — холодна думка майнула в голові.

   Я зосередилася на пацієнті. Поступово його дихання вирівнювалося. Коли він нарешті затих, я дістала з валізи зілля оновлення й сили. Підійшла ближче, обережно відкрила йому рота, вийняла капу й повільно влила зілля.

   Він почав жадібно ковтати, ніби тіло саме тягнулося до життя.

   Я почекала ще трохи, поки дихання стало рівним і спокійним. Знову торкнулася грудей і прислухалася до сфери. Вона пульсувала — слабко, але відчутно. Ще не очищена. На це підуть кілька діб, після чого процедуру доведеться повторити.

   Я накрила його ковдрою й попрямувала до дверей.

   Обережно визирнула з кімнати — тиша була гнітючою. За кухонним столом сиділи Карі з Ліст і тихо пили чай. Перед дверима до кімнати, схрестивши руки на грудях, стояв Аарон. За відчуттями — готовий кинутися на будь-кого, хто спробує підійти ближче.

Я обережно торкнулася його спини.

   — Милий, твоє гарчання налякало навіть мене.

   Він повільно обернувся.

   — Як ти себе почуваєш? — уважно оглянув мене, підійшов ближче, торкнувся обличчя. — Пробач. Ліст хотіла зайти до тебе, я не дозволив.

   — Дякую. Зі мною все гаразд. Зараз трохи відпочину — і попрацюю з дівчиною.

   Карі підвівся з-за столу, швидко заварив мені чай і мовчки запропонував присісти. Я підійшла до столу, Аарон залишився поруч.

   — Я можу поки зайти до Боіра? — тихо запитала Ліст.

   — Звичайно. Тільки не буди його — зараз іде процес відновлення.

   Дівчина зайшла до кімнати. Я почула тихе схлипування. Карі ж одразу вирішив перейти до грошового питання.

   — Скільки з нас?

   — Один золотий. Це разом із лікуванням твоєї сестри. Наступні зустрічі будуть дешевші.

   Без зайвих питань хлопець вийшов із кухні, повернувся за кілька хвилин і виклав на стіл дві золоті монети. Я з цікавістю поглянула на нього.

   — Чому ви так піклуєтеся про нього?

   — Ми з Ліст рідні. Коли загинули наші батьки, сестра намагалася будь-яким чином вижити в цьому жорстокому світі. Вона старша за мене на десять років. Мені було шість, коли вона наважилася запропонувати своє тіло чоловікові, але саме тоді натрапила на Боіра. Він її не прогнав, а запросив до себе додому. Ліст пішла — вибору не було. Та виявилося, що він нещодавно сам утратив дружину: вона довго й тяжко хворіла. Боір почав багато пити від самотності й того дня запросив дівчинку лише для розмови. Він нагодував її, дізнався, чому сестра зважилася на такий крок, почув про мене й запропонував нам переїхати до нього жити. Але перед цим узяв із Ліст обіцянку, що вона ніколи не торгуватиме своїм тілом.

   Виявилося, що наш батько з дружиною не могли мати дітей, хоча дуже цього хотіли. Боір давно придивлявся до працьовитої, вправної й розумної дівчинки, а коли вона сама себе йому запропонувала — зрозумів, що треба щось робити, інакше дитина зламається. Ми переїхали. Мене одразу відправив до школи, а сестрі, якій дуже подобалося готувати, дав можливість вивчитися на кухаря. Вона й зараз працює вдома.

   Ми вирішили, що я працюватиму помічником у будинку лікаря й ніколи не приходитиму додому, щоб не захворіти, а вона постійно житиме поруч із батьком і доглядатиме його.

   Років п’ять тому батько зовсім погано почав себе почувати. У нас не залишилося надії. Ми готові віддати за нього життя, хоча сестрі, здається, теж недовго залишилося. Пан Краін попереджав, що нам треба з’їхати від батька, але Ліст не може уявити, що ми покинемо того, хто свого часу не покинув нас.

   Розповідаючи все це, Карі ледь стримував сльози.

   — Не нервуй. Чим зможу — допоможу, — промовила я, якраз допивши чай і трохи відпочивши. — Клич свою сестру, зараз і з нею попрацюю.

   Карі підвівся й зайшов до кімнати батька, а Аарон підійшов до мене й міцно обійняв.

   — Ти впевнена, що сил вистачить на обох за один вечір?

   — Я не використовую магію. Тільки намистини й зілля, — прошепотіла я.

   — Ти мене приємно дивуєш. Я дуже хочу, щоб ти швидше завершила цю справу і ми пішли додому, — він легко поцілував мене в губи й сів навпроти. Я відчувала, як він ледве стримує свою пристрасть, і посміхнулася йому.

   Саме в цей момент із кімнати вийшли хлопець із дівчиною. Карі невпевнено й повільно підійшов до мене, постійно поглядаючи на Аарона, а Ліст майже підбігла й міцно мене обійняла — зі сльозами на очах.