5.1

   Ранок, обійми й небажання кудись іти. А тим паче — розмовляти на малоприємні теми. Не хочеться, але доведеться.

   — Милий, ситуація ускладнилася з початку наших стосунків, але я впевнена — ми зможемо це використати. Твоїх я лікуватиму поступово. Поговори з Ліамом і Мією, щоб менше розповідали про своє одужання. Габі — тим паче.

   — Солодка моя, ти їй не довіряєш?

   — Я нікому не довіряю. Але я занадто жаліслива — така вже в мене вдача. І… невже «солодка»?

   — Ти навіть не уявляєш, наскільки. Солодша за цукерки.

   Я підвелася з ліжка, натягла його сорочку й попрямувала до кухні — час сніданку. Він теж підвівся й пішов слідом.

   — То ти в нас полюбляєш солоденьке? — мить, і я вже в його обіймах. Я навіть встигла подумки подякувати за міцний кухонний стіл. — Ти тепер будеш втрачати розум усюди.

   — Не знаю… Я вже казав — зі мною таке вперше. Будь-яка твоя дія, будь-яке слово паморочить мені голову.

   — Доведеться трохи стримуватися, — ніжно поцілувала його й повернулася до приготування сніданку. — Можливо, доведеться насичувати й тебе темрявою.

   — Мені не подобається вплив цих намистин на тебе, — він обійняв мене ззаду, поклав голову на плече, глибоко вдихаючи мій запах. — Ти під їхньою дією… відморожена.

   — Я знаю, — він нарешті почав допомагати. — Як ти себе почуваєш? Я взагалі не відчуваю від тебе жодних внутрішніх проблем.

   — Неймовірно. Я відчуваю, як магія тече по венах. Я вже забув, як це.

   — Якщо Матіас запитає, де я ночувала, відповім як є. Готуйся до участі в грі — дуже скоро всі помітять зміни в тобі. І з’являться незручні запитання. Наше ставлення одне до одного треба приховати. Це ж я в тебе закохана, а ти лише мене використовуєш. Бажано при свідках поводитися зі мною зверхньо.

   — Це буде складно. І я постійно почуватимусь винним за свою поведінку, — незадоволено промовив він, сідаючи за стіл.

   — Нічого, — усміхнулася я грайливо. — Уночі будеш просити пробачення.

   — От поясни, як я маю реагувати на таку твою поведінку? Усе, про що я тепер знову думаю, — це взяти тебе на руки й віднести до спальні. І то лише тому, що стіл зайнятий нашим сніданком.

   — Мммм… як заманливо, — хитро поглянула на нього. — Але ж ти пам’ятаєш, що мені на роботу. Сьогодні й завтра Матіаса не буде, я працюю сама й уже доволі знесилена. Тож, швидше за все, наступного тижня ти приведеш до мене чергового піддослідного.

   — Тобто сьогодні ти до мене не прийдеш?

   — А хто забороняє тобі прийти до мене?

   — Я тебе почув.

   Ми завершили сніданок, і я швидко побігла збиратися — час виходити.

   — Коханий, не забудь поговорити з Ліамом і Мією. Дізнайся, як вони себе почувають.

   Він обійняв мене ззаду, міцно, майже болісно, й просто тримав, не відпускаючи.

   — Як же це приємно — бути коханим.

   Я розвернулася в його обіймах, ніжно поцілувала й, вибігаючи з дому, крикнула:

   — Кохаю тебе. До вечора!

   У відповідь почула лише гарчання здалеку. Якби сказала це, стоячи поруч, він би точно затягнув мене назад у будинок і вже не відпустив.

   Я швидко дісталася своєї кімнати, переодяглася, наситилася темрявою й поспішила на робоче місце. Матіаса вже не було, зате поява Габі здивувала.

   Вона зайшла до приймальні й усміхнено вдивлялася в мене.

   — Добрий ранок. Ти мій перший пацієнт сьогодні?

   — Добрий ранок. Ні, зі мною все гаразд. У мене сьогодні вихідний, і я вирішила тобі допомогти, — вона й далі посміхалася.

   Зайшов Карі, поцікавився, чи я голодна. Я попросила чаю й продовжила підготовку до робочого дня.

   — Розкажеш, де ночувала? — не витримала Габі. — Учора на вечерю Карі попередив, що тебе не буде, а зранку ти теж не з’явилася. Мені цікаво.

   — У Аарона.

   — Мабуть, тобі Міа сказала, що він у дуже поганому стані. Я чула, йому недовго залишилося. Як він?

   — Усе гаразд. Почувається добре, — я мимоволі ніжно усміхнулася, згадуючи його.

   — Зачекай… у вас щось було?

   — Так. Було. І це неймовірно.

   Дівчина шоковано присіла на кушетку й дивиться на мене так, ніби я щойно перевернула її уявлення про світ.

   — Я, звичайно, за вас рада, але тобі краще зараз перевіритися у Матіаса.

   — Навіщо? — не дивлячись на неї, запитала я, очікуючи захопливого оповідання.

   — Тобі ж Матіас пояснював, що вони всі заражені темрявою з розлому і, найімовірніше, він може заразити й тебе, — вона дивилась перелякано. — Ти бачила Мію? Їй недовго залишилося, і все це через Ліама. Молоді ще не заражені. Якщо хочеться сексу — я впевнена, жоден тобі не відмовить.

   — А якщо хочеться стосунків?

   — Я все розумію. Я навіть зраділа за Аарона, коли помітила його зацікавленість у тобі. Але Матіас нагадав, що і мені довелося лікуватися після стосунків з ним.

   — Тому ти й розірвала з ним усе? Бо вирішила, що це небезпечно?

   — Ні… там трохи інакше все вийшло. Але це теж стало однією з причин нашого розриву.

   Як тут усе цікаво складається: повне винищення мисливців, постійні запевнення, що стосунки з ними небезпечні. Створення сім’ї, пари — неможливе. Якщо станеться прорив, молоді втечуть у протилежний бік від проблеми, а ті, хто ще здатен захищати, загинуть миттєво. І все це — завдяки «дуже відповідальному» лікуванню Матіаса. Найцікавіше ж те, що тільки резервники здатні відчути темряву в пацієнтах. Коли ж усе це почалося?

   Поки я занурювалася у власні думки, Габі спокійно за мною спостерігала й, найімовірніше, була впевнена, що я серйозно зважую її слова. Зайшов Карі, приніс чай і повідомив, що в черзі вже троє. Я подякувала йому і попросила запросити першого через десять хвилин.

   Вирішила використати дівчину в благих цілях — раз її до мене, швидше за все, приставив Матіас. Посадила Габі записувати дані пацієнтів та їхні скарги. Я саме все підготувала, коли Карі впустив до мене першого мисливця.