4.2

   Завмер, прислухаючись до себе.

   — Я не відчуваю своєї сутності.

   — Ще зарано. Я тільки оновила сферу.

   — Крихітка моя… невже ти на таке здатна?

   — Через це нас і намагаються випивати, — я посміхнулася щасливо.

   — Ти ж моя?

   — А ти як вважаєш?

   — Тільки моя. Найкраща. Найсолодша. Найніжніша.

   — Тоді поясни, що означає твоє «солодка».

   — Потім. Коли дійдемо до сексу — поясню. Хоча й зараз відчуваю тебе на смак.

   — Ти про збудженість? — я хитнула головою. — Це якось не дуже романтично.

   — Романтично — це триматися за руки, квіти, подарунки. А кохання — це мова тіла і відкрита душа.

   — Ми з тобою бачимося фактично третій раз… і вже кохання?

   Він торкнувся язиком моєї шиї. Я застогнала миттєво й відчула, як ноги перестають тримати.

   — Ти можеш допустити думку, що хтось іще може до тебе так торкатися?

   — Ні-і-і… — стогін вирвався сам.

   — Я не міг зрозуміти свою реакцію на тебе тоді, у Ліама. Ти ніби випадково торкнулася моєї руки…

   — Я пам’ятаю. Ти відсмикнув її. Мені здалося, що тобі неприємно.

   — Я ледве не схопив тебе і не всадив собі на коліна, — він прикрив очі й посміхнувся хижо. — Точніше, ледве не оволодів тобою там, біля каміна, на очах у друзів. Мене налякало це бажання.

   Він подивився на мене уважно.

   — Виявляється, ти не просто під захистом. Ти під ритуалом істинного кохання. Я правий?

   — Я думала, ритуал не працює поруч із розломом.

   — Усе, що відбувається тут, — інше. Але на магічні закони це не впливає.

   Я ковтнула повітря.

   — Поцілуй мене ще раз.

   Поглянула на нього невпевнено.

   — Якщо хочеш — поцілуй сама, — усмішка хитра.

   — Ти мене провокуєш?

   — Можливо.

   Я торкнулася пальцями його грудей і повільно спустилася нижче. Він сіпнувся й загарчав, підійшов впритул і накрив мої губи своїми. Обережно посадив мене на підвіконня й продовжив зводити з розуму поцілунками. Руки вже були під сорочкою — зупинятися він не збирався. Стягнув білизну, а я була спроможна лише стогнати.

   — Ти впевнена? — тихо прошепотів мені на вухо, ледве контролюючи себе. — Усе, що нас зараз стримує, — це рушник.

   Я торкнулася тканини й обережно стягнула її, не дивлячись, що під нею. Після цього Аарон одним рухом зняв із мене сорочку, підхопив на руки й поніс до ліжка. Поклав і почав цілувати все моє тіло.

   — А ось і відповідь на запитання про «солодку», — прошепотів і торкнувся губами моїх нижніх губ, а пальцями між ногами змусив розслабитися й розсунутися ще більше.

   Якби не темрява по периметру, мабуть, увесь дім чув би мої крики. Коли мені здалося, що я вже втратила свідомість, він не зупинився. Потім був класичний рух зверху — глибокий, повільний, до межі. У якийсь момент він зупинився. Я розплющила очі — він намагався заспокоїтися.

   Мене це не влаштувало. Я поцілувала його в шию — з натяком, щоб ліг на спину. Сіла зверху й продовжила рухи. Тепер уже не я кричала — він стогнав і гарчав. Він трохи притримав мене.

   — Я зараз… — видихнув. — Краще не завершувати.

   — Я маг. Ти забув? — прошепотіла на вухо. — Зі мною можна.

   Я не зупинилася. В якийсь момент він сів піді мною, хрипко стогнучи, притиснув мене до себе, не в силах відпустити. Я заплющила очі й миттєво знищила наслідки. Ще кілька хвилин ми так сиділи, а потім він упав на спину, а я залишилася зверху. Подивилася на задоволеного чоловіка й опустилася поруч.

Він розвернувся до мене, ще раз поцілував — пристрасно, але вже ніжно — й прошепотів:

   — Тепер ти точно моя. І не думай, що я тебе контролюватиму чи стримуватиму.

   Я обережно поцілувала його у відповідь. Він замовк, здивований.

   — Про це я і не думаю.

   — А про що тоді?

   — Про те, що жити ми продовжимо окремо. І що свідків наших стосунків має бути мінімум.

Він подивився на мене здивовано.

   — Поясни, будь ласка. Ти не впевнена в нас? Чи все ще боїшся, що я не твоє кохання? Хочеш, я теж пройду ритуал?

   — Я впевнена і в нас, і в ритуалі. Але, якщо чесно… ти не входив у мої плани як коханий. Хіба що як захисник. Я збиралася запропонувати тобі й твоїй зграї лікування в обмін на захист.

   — Тобто ти не та, ким представилася?

   — Ні. Моє життя, про яке я розповідала, справжнє. Але дещо я не договорила.

   — У тебе є час усе пояснити зараз? Чи краще пізніше?

   Я зітхнула.

   — Ти маєш рацію. Пізніше. І ще: про ритуал — ані слова. І про те, що ми істинні, — теж. Зробимо з тебе монстра, який дізнався про мої здібності й тепер використовує мене у власних цілях, попутно закохавши в себе дурне дівчисько.

   Ледве торкнувся долонею моєї шиї, а обережні дотики розтеклися вздовж усього тіла.

   — Так я твій особистий монстр, який маніпулює резервником? — промовив він з пристрастю в голосі.

   Я застогнала, не в силах стриматися.

   — І взагалі я не сподівався на такий розвиток подій. Уже змирився з довгими залицяннями та невдалими спробами… а виявилося, що ти просто боялася, що тебе вип’ють.

   — Взагалі не зовсім законно мене випивати. Це вже крайній випадок, — тихо відповіла я.

   — Чому? — поцілунки стали наполегливішими, і я розуміла, що на роботу, можливо, запізнюсь.

   — Бо я ще маг душі, — трохи сумно усміхнулася, — але слабенький.

   — Так ти у мене унікальна.

   — Ні. У сусідній імперії суміжні маги — це норма, а у нас більшість просто знищується і не розвивається.

   Анімаги справді нестримні. Я застогнала з останніх сил, перед тим як розчинитися в ньому.

   Ми домовилися зустрітися у Ліама ввечері. Я попередила, що сьогодні без вина. Перед виходом наситилася темрявою — Аарон миттєво помітив зміни в мені, йому не сподобалося. Я поцілувала його й побігла до пацієнтів.