3.3

   Я всміхнулася м’яко. Він лише прикрив очі й глибоко вдихнув.

   — З нетерпінням чекатиму твого лікування. Надобраніч.

   Він обережно торкнувся губами моєї щоки, обійшов мене й швидко зник у темряві. А я так і залишилася стояти, здивована, притиснувши долоню до обличчя.

   Або він зробив це зовсім не замислюючись. Або ритуал не діє. Або… він мій єдиний. Цього не може бути. Це неможливо.

   Я зайшла до кімнати, і в грудях почало розростатися щось дивне — схоже на надію. Серце закалатало. Перелякано зазирнула у валізу, знайшла темну намистину й наситилася магією смерті. Прохолода і байдужість накрили миттєво — стало легше. Це погано. Дуже погано.

   Майже до ранку я так і не заснула — крутилася, мов дзиґа. Думаю зовсім не про те. У мене важлива місія, а я собі вигадую стосунки. Та ще й із ким?

   Зранку ледве підвелася: процедури — і швидко до роботи. Матіас попередив, що з простими пацієнтами впоратися легко, а от коли після відряджень почнуть повертатися мисливці — буде справжній жах.

   Перший тиждень я звикала до розкладу і майже нікого не бачила — навіть Габі зникла. Мені було дивно легко працювати, коли в домі не було мага. У вільний час я практично не виходила з лабораторії: готувала зілля для пацієнтів і особливо чекала мисливців. Цікаво, чи всі вони такі змучені, чи все ж трапляються й відносно здорові.

   Кілька разів забігала до Мії. Вона завжди щиро раділа мені й намагалася щось «накинути зверху». Довелося пригрозити, що більше не допомагатиму. Здивувалася, що поруч не було Ліама. Виявилося, що зграя Аарона цього тижня у відрядженні. Коли повернуться — невідомо: можуть затриматися ще на кілька тижнів, якщо станеться прорив. Ми домовилися зібратися втрьох у вихідний увечері.

   У неділю за сніданком Матіас сказав, що надзвичайно задоволений моєю роботою і більше не буде мене контролювати — мовляв, я все роблю відповідально. Запитував про деякі зілля, я пояснила, що навчалася у темних відьом, у них своя система приготування.

   Після обіду пішла до Мії. Допомагала їй у крамничці до вечора, а потім вирішили приготувати вечерю й дочекатися Габі — вона трохи затримувалася.

   — Чого ти від Аарона носом крутиш? — раптом, ні з того ні з сього, запитала Мія.

   — У сенсі «носом кручу»? — здивувалася я.

   — Я дуже здивувалася, що того вечора він прийшов, хоча знав, що у нас будуть гості. Тим більше — Габі. Ви з ним спілкувалися досить відверто, мені навіть здалося, що ви фліртували. Чому не продовжили спілкування?

   Мені стало смішно від її слів.

   — А під «продовжили» ти маєш на увазі секс?

   — Та ні, чого одразу секс. Хоч якісь зустрічі.

   — Я бачилася з ним наступного дня. А потім він поїхав у відрядження.

   — Вони поїхали лише через два дні після того.

   — Я була зайнята, а він сам не прийшов.

   Мія посміхнулася й тихо, майже пошепки, сказала:

   — Приходив. Просто не знайшов приводу, щоб зустрітися.

   — Тобто він за мною спостерігав?

   — Ага, — вона тихенько засміялася. — Як невпевнений хлопчисько. А потім приходив до нас і мовчки дивився на вогонь. Я з Ліамом уже сім років і дуже добре знаю настрій Аарона.

   Вона трохи посерйознішала.

   — Важко, коли розумієш, що сили втрачаєш швидше, ніж встигаєш жити. Вони ж навіть пару собі не намагаються створювати — сенсу не бачать.

   — Ти зараз намагаєшся тиснути на жалість?

   — Можливо, — знизала плечима.

   — І що це за стосунки, побудовані на жалю?

   — І то правда, — кивнула Мія. — Стосунки треба будувати на взаєморозумінні й довірі.

   — Тобі, часом, Ліам не говорив, про що вони перемовлялися подумки того вечора? — Мія глянула на мене хитро й розсміялася.

   — Нічого від тебе не приховаєш. Я взагалі терпіти не можу, коли вони так роблять, але того вечора Аарон був сам не свій, тож я їм пробачила. І говорили вони не про що, а про кого, — знову хитрий погляд у мій бік.

   — Тобто про мене, — я й так це розуміла, але все одно було цікаво.

   — Саме так. Нічого особливого: Ліам підштовхував Аарона бути наполегливішим і відкритішим із тобою. Мій коханий дуже за вас переймається. Як він сказав, свого друга таким розгубленим бачить уперше.

   — Як цікаво… — посмішка ніяк не хотіла сходити з моїх губ.

   У двері раптом постукали, і ми аж підскочили. Мія відкрила — в кімнату влетіла щаслива Габі з пляшкою вина й пакетом тістечок. Здається, вона вже була трохи напідпитку.

   — Ми на тебе чекаємо, а ти десь гуляєш? — жартівливо обурилася я.

   — На побачення запросив один ідіот, а запропонувати нічого не зміг. Набрид — от і втекла до вас, — вона вручила нам усі «подарунки» й заходилася швидко роздягатися. — Їсти хочу неймовірно. А де чоловіки?

   — У відрядженні, — відповіла я й сама здивувалася, як сумно це прозвучало.

   — А-а-а… До речі, про тебе питав Уве. Він, звісно, брутальний, але на кілька ночей зійде.

   — Не кажи, що й із ним спала?

   — А чому б і ні? Ти ж сама казала, що не засуджуєш. То чого тепер починаєш?

   — Я й зараз не засуджую. Просто він для мене надто бридкий — мене від нього аж трусить.

   — У неї таке хобі — чоловіків у колекцію збирати, — усміхнулася Мія, сідаючи поруч із нами за стіл. — Ти краще спитай, з ким вона не спала.

   — Не заздри. Це ти зустріла свого першого чоловіка й відмовляєшся скуштувати інших. А раптом хтось був би кращим? До речі, якраз із Ліамом я не спала — навіть до того, як він зустрів Мію, він був надто перебірливий.

   — Краще за нього нікого бути не може.

   — А чого ж тоді заміж не бере?

   — Бо сподівається, що я одумаюся, — Мія раптом посумнішала. — Він не впевнений, що з ним у мене є майбутнє.

   Я поспостерігала за всім цим і зрозуміла, що розмову потрібно вивертати в інший бік.

   — А ви взагалі місцеві?