2.3

Перевірила територію й зрозуміла, що магів поблизу немає. Можна потроху вивільняти магію для знищення алкоголю в організмі. Темрява й так працювала над цим, але поки себе стримуєш, магія не діє на повну силу. Я вже й не пам’ятала, коли була такою безтурботною. Можливо, за роки постійного тиску просто забуваєш, що таке воля, і починаєш сприймати все навколо як належне.

   В якийсь момент Габі з нами попрощалася й утекла, фактично залишивши мене саму серед своїх знайомих. Та це зовсім мене не бентежило. Аарон виявився неймовірним співрозмовником — на будь-які теми. Ліам потроху наповнював мій келих; у якийсь момент здалося, що він робить це навмисно, тим паче я постійно ловила погляди, якими чоловіки обмінювалися між собою.

   Їм не було відомо, що я маг і ще й під дією темряви — для мене вино зараз було, мов виноградний сік. Марнотратство, одним словом.

   Поки господарі прибирали зі столу, нас відправили до каміна, і ми були зовсім не проти. Аарон знову хотів долити мені вина, та я вирішила, що це вже виглядає дивно — надто очевидно, що на мене не діє алкоголь.

   Сідаючи в крісло, я навмисно торкнулася руки чоловіка, перевіряючи власний стан і захист. Він сіпнувся, ніби його вдарило закляттям, і заплющив очі, мов ледве стримувався.

   Невже думав про мене хтиво? Я ж під ритуалом істинного кохання. Мені казали, що чоловіків поруч, які спробують домагатися, пронизуватиме різкий біль, але як саме це працює — точно не знала. З одного боку, добре, що між нами нічого не вийде. А з іншого… мені хотілося пригод.

   — Мені Габі пояснила, що застарілі травми в анімагів невиліковні. Хто саме так сказав?

   Ліам усадив у крісло свою дівчину й сів поруч, уважно прислухаючись до розмови.

   — Наш лікар так пояснює вже років п’ять, точно, — відповів Аарон, із цікавістю спостерігаючи за мною й не приховуючи, що поруч зі мною він зараз повністю відкритий.

   — А до нього теж так було?

   — На що ти натякаєш? — вирішив втрутитися Ліам.

   — Поки що ні на що. Просто в минулому — і в Парфоні, і в іншій імперії — усе було зовсім інакше.

   — Зажди, — озвалася Міа. — Я хочу всю історію. Як це звичайна травниця вільно подорожувала імперіями?

   Я вмостилася зручніше в кріслі. Аарон усе ж наповнив мій келих — із неймовірною посмішкою… а може, мені лише здалося.

   — Зараз розповім вам казочку на ніч. Моє рідне місто Кіаор — можливо, чули таку назву — де я жила й навчалася в батька знань про трави, було знищене вибухом під час виникнення розлому. На той момент мати відправила мене в інше місто по необхідні інгредієнти. Коли я повернулася, знайшла лише обгорілі кістки своїх сестер і матері.

   Розгублена, знесилена п’ятнадцятирічна я не знала, що робити і як жити далі. Мій хороший друг, у якого якраз проявилися здібності до некромантії, теж повернувся в місто — дізнатися про долю своєї родини. Саме він і забрав мене, перевіз до міста, де навчався в академії.

   Я працювала в лавці травника й навчалася в темних відьом мистецтва зілляваріння. Так минули ще чотири роки. Друг завершив навчання й відправився на війну, а мене більше не було кому захищати. З’явилися залицяльники, які прозоро натякали, що якщо в мене нікого немає, то будь-хто може на мене претендувати.

   Однієї ночі я просто втекла з того міста й оселилася в Парфоні. Там, як виявилося, був потрібен лікар — неофіційно. Гроші платили хороші, але захист шукай сам. За сім років я надивилася на багато чого.

   Поки говорила, на душі стало важко. Поглянула на Мію — вона вже майже спала. Ліам гладив її по волоссю, вдивляючись у вогнище. Аарон же не зводив із мене погляду.

   — Продовжуй, мені цікаво, — він кивнув на мій порожній келих. Знову та загадкова посмішка — і вино миттєво з’явилося в келиху. — Ти взагалі не п’янієш?

   — А тобі потрібно, щоб я сп’яніла? — усміхнулася у відповідь.

   — Не впевнений… але цікаво, — так само усміхнувся він.

   Я підморгнула йому й показала язика. Абсолютно не схожий на себе ранкового.

   — Так от. Одна дівчина, яка працювала, як і я, травницею та лікарем, виявилася резервником. Мисливець, який першим її знайшов, спочатку тиснув на жалість, благав про допомогу. Потім зламав її морально й навіть намагався фізично. А коли їй остаточно набридло — вивіз у ліс і майже випив її.

   Я поглянула на Аарона. Він помітно напружився, навіть посірів. Йому не подобалася моя розповідь — і це було добре.

   — Але я вчасно помітила, що вона втрачає сенс до життя, й звернулася по допомогу до свого друга-некроманта. На той момент він уже обіймав високу посаду й був вільний у своїх рішеннях. Він прибув, стратив того виродка, а постраждалу забрав до іншої імперії — був там у відрядженні. Оскільки я її лікувала й допомагала, мене теж вивіз разом із нею.

   Поки ми були в тій країні, він наклав на мене різноманітні захисти й домовився з гільдією, щоб я підписала договір. Саме тоді я дізналася, що там резервники — це повноцінні маги життя, і їх заборонено так убивати й використовувати.

   Я знову поглянула на анімагів — обидва були напружені.

   — А ще там усі маги навчаються наповнювати намистини власною силою.

   — Зачекай, будь ласка. Я віднесу Мію до спальні, — тихо промовив Ліам.

   Він обережно підняв дівчину на руки й зник на сходах.

   — То що там із намистинами? — Аарон підсунувся ближче й прошепотів.

   Цікаво, якби не ритуал, чи втрималася б я від такої провокації?

   — Я хочу спробувати ці намистини на тобі, — сказала я, дивлячись йому просто в очі. Відірвати погляд було неможливо; я навіть мимоволі облизнула губи.

   — Знаєш, я б подумав, що ти просто заграєш зі мною… але погляд у тебе хижий. Швидше ти хочеш зробити з мене піддослідного.

   Я кивнула, усвідомлюючи, що вже не просто облизую губи — я почала їх покусувати.

   — Як цікаво… — усміхнувся він. — Мене це заводить. Я не проти. Хочу, щоб ти спробувала.