1.3

   — Уве, зникни звідси. У мене важлива розмова з пані Каін, — твердо сказав він, сідаючи поруч з нами саме в той момент, коли принесли сніданок. — Добрий ранок. Я пан Ервін Стен. Якщо ви не проти, хотів би обговорити ваше проживання та умови заселення.

   Мисливець зник миттєво — навіть не озирнувся, йдучи.

   Ервін простягнув мені заповнені бланки. Я уважно їх переглянула.

   — Щось оплата замала, — зауважила я. — Дві срібні монети?

   — Я розумію, хто ви і чим будете займатися, — відповів він спокійно. — Тож намагаюся трохи покращити стосунки. До того ж, мені здалося, що вночі я справив на вас не найкраще враження, — додав він з приємною усмішкою.

   — Давайте домовимося, — я підвела на нього погляд, — що ми не будемо так починати наші відносини. Будь-яка праця має бути оплачена. Скільки з мене?

   Він подивився незадоволено, ще раз усе перерахував — хоча я була певна, що це зайве і він і без того чудово знає суму.

   — П’ять срібних. З урахуванням сьогоднішнього дня. Якщо до вечора нічого не знайдете — далі рахунок іде: три срібні за добу.

   — Оце вже розмова, яка мені до вподоби.

   Я виклала на стіл п’ять срібних монет, підписала договір. Потім попросила зачекати, поки порпалася в сумці, й виставила на стіл маленьку скляну пляшечку.

   — Це приймайте по десять крапель перед сном. Відчуєте полегшення, — спокійно пояснила я. — А коли зілля скінчиться, чекатиму вас на прийом. Я впевнена, що все можна виправити. Ви надто молодий, як для анімага, щоб, ставити на собі хрест.

   — Що це? — з цікавістю запитав чоловік, розглядаючи пляшечку на світло.

   — Зілля. Воно ще на стадії розробки, але я в ньому впевнена. Вважайте це подарунком за те, що не вигнали нас посеред ночі. А вже на прийомі поговоримо і про подальшу співпрацю, і про прейскурант на мої послуги.

   — Так нечесно, — усміхнувся він. — Ви ж відмовилися від мого подарунку.

   Втім, пляшечку з рук так і не випустив. Було очевидно — ідея зцілення його зачепила.

   — Я ж кажу, воно ще не запатентоване, — я ледь нахилила голову. — Можливо, я просто вирішила поставити на вас експеримент, — і підморгнула з хитрою усмішкою.

   — Я так не думаю. Добре, якщо ви не хочете грошової знижки, я знайду інший спосіб віддячити.

   Він підвівся, сховав пляшечку кудись у кишеню.

   — Гарного дня. Мені вже час працювати.

   Поки розмовляли, ми якраз поснідали. Вийшли надвір — і від прохолодного вітру я миттєво знітилася, знизала плечима й зупинилася.

   — Чого ти? — здивувалася Габі, надто вже весела як для такої погоди.

   — Уночі було тепліше, — буркнула я. — Хочу повернутися назад у ліжко.

   — І бажано не на самоті, — додала вона, підхопила мене під лікоть і потягла вулицею.

   Я лише посміхнулася їй у відповідь.

   — Ти завжди така радісна?

   — Ні. Але я впевнена, що ти не просто так з’явилася в моєму житті.

   — З чого б це? — я була певна, що вона людина. І мені зовсім не хотілося шукати в ній ще якісь здібності.

   — Бо вчора через тебе я втекала від недолугого залицяльника. Учора мені здавалося, що це побачення перспективне, а сьогодні я впевнилася: ти моя рятівниця.

   — Дякую, — хмикнула я. — Приємно знати, що я не зруйнувала тобі щасливе майбутнє.

   Так у розмовах ми й дісталися до будинку лікаря. Дорогою Габі показувала, де можна придбати необхідні речі — гарної якості й при цьому неймовірно красиві. Вказала на крамничку з травами, сказала, що ввечері ми зайдемо туди разом і вона познайомить мене з продавчинею — дуже милою, але надто сором’язливою дівчиною.

   Коли ми вже підходили до лікарні, з дверей вийшли двоє чоловіків. Від одного лише погляду на них мене почало трусити. Важко було стриматися й не почати лікувати просто тут, посеред вулиці. Стільки застарілих травм — це якийсь жах. На одному, можна сказати, живого місця не залишилося. Другий виглядав значно краще й навіть усміхався, але й у нього я відчувала серйозні внутрішні проблеми.

   Габі помітила, що мене періодично здригає.

   — З тобою все гаразд? — вона зупинилася й уважно вдивилася в моє обличчя.

   — Мабуть, змерзла, — я спробувала розслабитися й усміхнутися. — Потрібно звикнути до нових погодних умов.

   — О, привіт, Габі! — звернувся до нас один із чоловіків. — Познайомиш зі своєю подругою? Вперше бачу її в наших краях.

   — Привіт, Ліаме. А навіщо тобі знайомство з нею? — з усмішкою відповіла дівчина, хоча погляд її ковзнув до другого чоловіка. — Тебе вдома чекають. І тобі привіт, Аароне. Коли заспокоїшся і ми знову повернемося до нормального спілкування?

   — Привіт, Габі, — відповів він сухо. — Невже в цьому є потреба?

   Голос рівний, стриманий. І зовні — жодної ознаки болю. Але всередині… там усе було зламане.

   — Це нова помічниця пана Крента, — повернулася до мене Габі. — Амалія Каін. Вона травниця, але я впевнена — дуже здібна.

   А це, — вона кивнула в бік більш відкритого чоловіка, — Ліам Далт. Мисливець, неймовірний красень і, що важливо, однолюб. Не звертай уваги на його манеру спілкування. Він кохає лише одну дівчину — Мію. З нею ми познайомимося ввечері.

   — Приємно познайомитися, — з усмішкою простягнув руку Ліам.

   Я кивнула і, не знімаючи рукавичок, потиснула її у відповідь. Він помітно здивувався, але промовчав.

   — І мені приємно. Перепрошую, що не знімаю рукавичок — руки дуже змерзли. Сподіваюся, з часом звикну до таких вітрів.

   Він не встиг нічого відповісти, як Габі вже продовжила знайомство.

   — А це Аарон Горт, — вона вказала на другого чоловіка. — Мисливець, ватажок однієї зі зграй. Не зважай на його настрій — він завжди такий похмурий і зосереджений. …Хоча іноді, — додала тихіше, — може бути й ніжним.

   Я здивувалася такому представленню, але швидко зрозуміла — дівчина має певні види на цього мисливця. Подивилася на Аарона й усвідомила, що хочу провести над ним кілька експериментів із відновлення здоров’я.