1.2

Вона замовкла на мить.

   — Але її сила пішла, ніби пісок крізь пальці. Нікому не допомогла. Це було жахливо. А ті, хто наважився її використати, за пів року загинули. Таке відчуття, ніби вона забрала їх із собою на той світ.

   Я мовчала.

   — Тож тепер будь-які дії з резервниками можливі лише через головного лікаря, — продовжила Габі. — Він тобі все пояснить, не переймайся.

   — Я й не переймаюся, — чесно відповіла я. — Але це дуже дивно. Неможливість повернути здібності… це майже неймовірно.

   — Повір, скоро побачиш на власні очі, — зітхнула вона. — Вони не просто не можуть повернути магію — навіть старі травми загоїти не в змозі. Бачила хазяїна заїжджого двору? Він колишній мисливець. Шкутильгає, не може довго стояти рівно. Там цілий букет хвороб, і все це — наслідки минулого.

   Ми дійшли до моєї кімнати, і Габі зупинилася.

   — Іди відпочивай. Ти дуже втомилася. Завтра я працюю в другу зміну, тож зранку зайду за тобою о пів на сьому. Разом поснідаємо й підемо до твого мага. Я все покажу й розповім.

   — Дякую тобі, — щиро усміхнулася я. — Без тебе мені було б значно складніше.

   — Надобраніч. І не забудь зачинити двері, — відповіла вона з легкою усмішкою й пішла коридором.

   — Надобраніч, — тихо сказала я й зачинила двері на ключ.

   Я зайшла до ванної. Вода вже ледь тепла, але цього вистачило. Роздяглася, полежала трохи в балії, насолоджуючись відчуттям чистоти, до якої прагнула кілька діб. Привела до ладу тіло, перевдяглася в сорочку й із полегшенням залізла в ліжко.

   Сили відновляться за кілька годин. А от медитацію потрібно поновити — щоб стримувати себе й контролювати витоки енергії. Ще й оновити викиди магії в намистини. Інакше зірвуся й почну лікувати всіх направо й наліво.

   Оце вже підставу зробив мені Ноа.

Зважаючи на все, що розповіла Габі, контроль мені знадобиться неймовірний. Потім я ще на нього позлюся. А зараз — відпочинок. І самоконтроль.

   Зранку, не маючи жодного бажання виповзати з-під ковдри, я почула обережний стукіт у двері. Ледве вмовила себе злізти з ліжка. Уже тягнулася до клямки, але пригадала попередження нової знайомої, тому накинула халат поверх сорочки й лише тоді запитала:

   — Хто там?

   — Свої, відкривай давай, — почула дзвінкий голос Габі.

   Я прикрила очі й обережно перевірила, чи вона сама. Переконавшись, що поруч більше нікого немає, відчинила двері.

   — Добрий ранок.

   — Ти все ще в ліжку? — прискіпливо оглянула мене Габі. Вона виглядала бездоганно: легка зачіска, брючний костюм, зібраність у кожному русі. Тримаючи в руках дві бульбашки з водою, вона одразу попрямувала до ванної. — Зараз швидко заміню тобі воду. Приводь себе до ладу — і підберемо нормальний одяг.

   Поки вона займалася водою, я відкрила валізу зі своїми речами. Габі вийшла з ванної, окинула поглядом вміст, задоволено всміхнулася й кивнула мені:

   — Іди на ранкові процедури.

   Я без зайвих питань зайшла у ванну й щільно зачинила двері. Мені було цікаво поспостерігати за людиною, яка копирсатиметься в моїх речах без нагляду. Те, що вона точно людина, я вже знала — мої дії вона не відчує. Поблизу не було жодного мага, здатного вловити мій слід, тож я спокійно залишила на тумбочці біля ліжка намистину-наглядач.

   Через неї я бачила все.

   Габі трохи покрутилася на місці, помітила намистину, взяла її до рук, уважно роздивилася й поклала назад, не надавши жодного значення. Потім взялася за мій одяг: прискіпливо перебирала кольори й фасони. На ліжко лягла темно-сіра блузка й закритий чорний корсет. Вона переглянула всі спідниці, невдоволено цокнула язиком і вийшла з кімнати.

   Саме в той момент, коли я загорталася в рушник і збиралася вийти, вона повернулася.

   — Ну що, ти там довго ще?

   — Уже виходжу.

   Вийшла до кімнати, накинувши халат.

   — Я не змогла підібрати тобі спідницю, — сказала Габі. — Тож на якийсь час дам тобі свої брюки.

   Вона простягнула мені обраний одяг.

   — Іди перевдягайся. Я зачекаю — хочу оцінити результат.

   Я лише знизала плечима й повернулася до ванної. Одягла все, що вона вибрала, й вийшла назад, розглядаючи себе в дзеркалі й намагаючись звикнути до нового образу.

   — Мені здається, ці брюки занадто мене обтягують, — невпевнено промовила я.

   — У тебе неймовірна фігура. Чого її ховати під усіма тими шарами спідниць? — усміхнулася вона. — І, до речі, мої брюки тобі якраз.

   — Я почуваюся не зовсім… вдягнутою.

   — Звикнеш. Я бачила в тебе довгий плащ — візьми його, принаймні на перший час.

   Вона ще раз уважно оглянула мене.

   — Ну то як тобі?

   — Незвично, але цікаво, — я посміхнулася у відповідь. — Дякую.

   Вдягла зверху ще светр, накинула плащ, взяла сумку з документами й реквізитами, причепила до пояса брюк шкіряний мішечок із грошима, зачинила двері — і ми спустилися на перший поверх снідати.

   Габі вибрала нам столик і пішла замовляти їжу, а я сіла біля стіни, з кутка спостерігаючи за небагатьма відвідувачами. Помітила кількох втомлених мисливців. Їх легко впізнати: тваринний колір очей і неймовірно розвинена мускулатура. Погляд мимоволі чіпляється — якщо, звісно, не знати про їхній нестримний характер.

   Скоріше за все, вони щойно з нічної зміни й зайшли поснідати. Усі інші спускалися сходами з поверхів, де були кімнати.

   — Привіт, красуне!

   Він з’явився ніби з повітря. Гарний, упевнений у собі й у власній привабливості.

   — Я Уве Морт. А ти, бачу, новенька. Таку красу я б точно не оминув увагою. Цю ніч проведемо в тебе чи в мене? Я якраз вільний.

  Я дивилася на нього приголомшено, не в змозі вимовити жодного слова. Він був настільки самовпевнений, що навіть не зважав на мою реакцію. А в мене, певно, на лобі великими літерами було написано відраза.