***

Ухх Мінхо був розгніваним, ні – просто розлюченим. Здавалося, торкнешся Лі, і пара піде. Та якого біса він взагалі тут робить, якщо навіть не хотів іти?! А все паскудник Хван Хьонджін! Більше ніколи, НІКОЛИ, Хо не послухає його благань.

– Я тебе не залишу, будемо тусуватися разом, – тихо і буркітливо перекривлює інтонації друга, йдучи до виходу. – Ага, дзуськи! Як тільки побачив, якогось милого хлопця так і полетів. Ууу, бісить!

Мінхо й справді не горів бажанням іти до басейну, де завжди повно народу. По-перше, жарко, а він ненавидів пітніти. По-друге, тиснява, від якої нікуди не подітись. І по-третє, і найважливіше, до нього полізуть знайомитись, а це дратувало ще більше ніж те, що Джін кинув його. Ну і надодачу, Лі плавав, як сокира. Тобто – ніяк.

Вузол в грудях скручування з кожним кроком все більше, розповзаючись червоними плямами по розгніваному обличчю. Мінхо міг би зараз сидіти вдома під кондиціонером, а не пробиватися крізь натовп оголених, і подекуди випивших людей на вихід. Чому ж він погодився, якщо ненавидить все це, та ще й плавати не вміє? Бо сусідство Хьонджіна мало один величезний мінус – він базікав безперестанку, якщо Хо відмовлявся від його чергової "геніальної" ідеї. Тому, коли юнак запропонував піти в басейн, бо самому йому "стрьомно, а так підемо разом, і вже не буде", Мінхо відмовився. Але після тижневого скиглення Хвана, він все ж погодився, нервово кидаючи плавки блондину в обличчя.

І що тепер? Правильно, ця дупа Джін знову залишив Мінхо, а той не буде марнувати свій вихідний тут. Краще повернеться додому та гляне, якесь класне аніме. От тільки, його казкові плани руйнуються, як картковий будинок, коли парубка хтось необережно зіштовхує прямо в басейн.

Від шоку Лі задихається водою, що потрапляє в рота. Він намагається кричати, але через шум, та страх вдається це кепсько. Жах обіймає юнака за плечі льодяними руками, відбираючи залишки повітря. Мінхо тоне, але з останніх сил хапається за вислизаючі з рук нитки життя. Парубок бачить неподалік людей, але ніхто його не чує, а навіть, якщо – не поспішає на допомогу. Ногу зводить судома, і Хо йде на дно захлинаючись холодною водою. Легені горять, думки плутаються, а повіки вперто готові заплющитись.

"Якщо я тут помру, то прийду за тобою з пекла Хван Хьонджін!!!" – гнівна думка прорізає його свідомість саме в той момент, коли хлопця хтось смикає вгору. Невже небайдужі все ж є, і він не помре?! Мінхо хапається за плечі юнака, який пірнув, щоб врятувати його, та слабо показує на свою ногу, мовляв: "Я не можу виплисти". Незнайомець на це лише киває, та перехоплює його талію міцніше підіймаючись на поверхню за кілька секунд. Виявляється Лі не встиг піти на дно настільки глибоко, як малював його зляканий мозок. Хлопець різко і переривчасто вдихає повітря, неначе риба викинута на берег. Він хоче щось сказати, але може лише кашляти.

– Не треба, – шепоче незнайомець підпливаючи ближче до берега, – Скажете коли прийдете в норму.

Він спершу підштовхує Мінхо, який сяко-тако вибирається з басейну, а тоді й сам жваво слідує за ним. І якщо Лі вважав, що на цьому вони розпрощаються, то глибоко помилявся. Бо його рятівник з легкістю підхоплює Хо на руки, а той тихо зойкає, впираючись руками в міцні груди парубка.

І в ту мить, коли Мінхо опускає очі на свої долоні, то завмирає, забуваючи, як це дихати. Мокра майка обліпила м'язи хлопця, як друга шкіра. Хо може поклястися всім Богам у світі, що це найпрекрасніша картина, яку він коли-небудь бачив. Пальці несвідомо стискаються трохи більше навколо м'якої золотистої шкіри і Лі судомно видихає.

– Якщо ви припинили милуватися моїми грудьми, то може відповісте? – ці слова сказані з тихим смішком вдаряють його, наче пильний мішок по голові.

– Я... Я... Вибачте, я не почув, що ви сказали, – вичавлює з себе Мінхо, відчуваючи, як сором заливає обличчя.

– Ви в порядку? Ваша нога, вже не болить? – спокійно, ніби нічого не трапилося перепитує привабливий юнак.

- А, так я в порядку. Нога... – він на секунду замислюється, – ...досі болить, і швидше за все, я не зможу нормально стояти.

Нервовий сміх прорізає простір між ними.

– Як, я і думав, – киває сам собі парубок та рушає у бік невеличкої прибудови. Мінхо вирішує помовчати, щоб не бовкнути якусь дурницю. І говорить лише тоді, коли опиняється на невеличкій кушетці в медпункті.

– Дякую за допомогу... – він замовкає очікуючи, що незнайомець назве своє ім'я.

– Джісон, – легко підказує.

– Так, Джісоне, дякую вам, – його слова щирі, але сором за свої попередні дії не дає спокою.

– Це моя робота, – відмахується. – Ви так і не представились.

– Ой, я Мінхо, – він чухає потилицю. – Вибачте за незручності, і...

– Все окей, не переймайтесь, – твердо перебиває його Хан, – Тим більше мені приємно, що ви помітили мої старання.

– Які старання? – нервово перепитує, коли Джі легко опускається перед ним на одне коліно. Він вправно і майже безболісно масажує ногу Хо.

І юнак задихається, бо мозок перестає нормально функціонувати. Пальці Джісона трохи прохолодні, але під ними шкіра Мінхо починає горіти. Обличчя знову заливає сором, бо картинки, які випливають у думках геть не пристойні.

– Я в спортзалі займаюся вже півроку, тому радий, що ти зацінив мою важку працю, – Хан підморгує здивованому Мінхо, а той змінює свій колір від ніжно-рожевого, до багрянцю всього лиш за кілька секунд.

– Ну, так у тебе є на що подивитися, і... – вся впевненість Лі випаровується, під пильним поглядом Джісона, який завмирає, не відпускаючи ноги парубка з своїх рук.

– І... – тягне з хитрою усмішкою, спонукаючи Мінхо продовжити.

– І на дотик теж нічого, – все б виглядало дуже впевнено, якби не червоне, як маків цвіт обличчя Лі. – Ти вже закінчив? Якщо так, то я піду.

– Зі мною на каву? – він сідає поруч та всміхається кутиками губ.
"Красивий" – думає Хо вдивляючись у карі, глибокі, неначе океан очі. Так, він не вміє плавати, але готовий потонути в цьому бурхливому вирі.