XI розділ ЕПІЛОГ

ІЛОНА

Суд пройшов успішно. Звісно це потрібно дивитись з різних сторін. Проте все-таки незмінним фактором з будь-якої сторони погляду буде те що Матвій засадив моїх родичів у в‘язницю. Брат із сестрою отримали повні 15 років, адже зрештою проти них навіть їх батько виступив. Дядько своєю втечею з п‘яти років, котрі обговорювались спочатку, отримав 10. Чому менше ніж його діти? Все просто він повністю перекинув вину на дітей та і він видно був лише винахідником плану, адже до мене навідувались все ж таки лише кузени та шкоди наносили також вони.

А от щодо заповіту дідуся. Радіостанцію, порадившись з Матвієм, я все-таки залишила і вже навіть почала роботу над відновленням його роботи. Будинок ми поки вирішили не чіпати. Зрештою минуло лише три місяці після суду і ми з Матвієм мали набагато цікавіші справи аніж обговорювати будинок дідуся.

Ці три місяці ми займались будівництвом наших стосунків, ми дізнавались навіть найменші деталі один про одного. А також хлопець мені дуже допоміг відпустити ситуацію з тим підвалом, він дійсно допоміг мені проговорити все що мене тримає і все через що я прокидалась серед ночі з криком. Навіть серед ночі коли я прокидалась через ті спогади Матвій мене обіймав та навіть якщо йому потрібно було вставати зранку по роботі він все одно цілу ніч до ранку лежав зі мною в обіймах, говорячи зі мною аж поки до мене не повертався стан невагомості.

Чим ми займаємось зараз? Зараз четверта година ночі, а ми з Матвієм сидячи на кухонному столі поїдаємо торт. Ви все вірно прочитали, ми сидимо саме на столі на кухні, так просто зручніше і веселіше. А щодо Даккі, то ця маленька розбишака також має свій нічний гостинчик. Матвій накинув їй додаткову порцію корму і ще й поставив спеціальну кісточку аби вона не сумувала поки ми їмо торт.

У нас сьогодні у планах поїздка до батьків Матвія з якими ми вже навіть познайомились в перший місяць після початку наших стосунків. Як ми познайомились? Батьки хлопця без попередження приїхали до свого сина і мені вже не було куди подітись тому ми вже і познайомились і я навіть не осоромилась. Приготувала усім вечерю і схоже сподобалась батькам. Адже після цієї вечері ми з ними зв‘язувались через телефон десь разів п‘ять і щоразу його мама запрошувала нас на чаювання з її фірмовим пирогом.

І от нарешті сьогодні у Матвія вийшов вихідний та й у мене роботи на радіо на сьогодні немає. Тому ми й вирішили зробити сюрприз його родині й вже через годину у нас запланований виїзд. Куди ми подінемо Даккі? Аби ця маленька хитруля поїхала з нами, ми та вирушимо в дорогу на автомобілі.

МАТВІЙ

Закриваючи багажник автомобіля, я перевірив ще раз вхідні двері будинку і повернувся за кермо.

Даккі лежить на задньому сидінні, а Ілона, вмостившись на сусідньому кріслі, дивилась на мене цими сонними очками, котрі мені здається вже от закриються в солодкому сні.

«Давай я тобі опущу сидіння і ти трішки поспиш. Дорога у нас попереду далека»,- дівчина мовчи погодилась із цією ініціативою тому підвелась, аби я зміг опустити їй крісло.

І через 17 хвилин і декілька проїхавших кілометрів, я увімкнув радіо, аби не їхати лише під звуки сопіння моїх улюблених дівчат.

Налаштувавши хоча б одну з хвиль авторадіо, я продовжив свою дорогу до того часу, як почув з динаміку оголошення радіо, та ж радіо хвиля яка одного разу звела нас, зараз супроводжує нас у дорозі до моїх батьків. Ця радіохвиля подарувала мені щастя, з яким я планую узаконити все та нікуди та ніколи її не відпускати.