VII розділ. ІЛОНА

«Про що ти взагалі говориш? Які такі документи ти навів і що такого дізнався?»- я не розуміла, що відбувається і що саме знає Матвій, проте його погляд мені здавався дійсно серйозним та таким що готовий був перетворити будь-кого чи навіть будь-що на попіл.

«За два тижні до смерті твоєї бабусі твій дядько добряче так програвся в карти. Борг був не глобальним. Проте з кожним місяцем він зростав. До смерті твого дідуся він завжди ходив по його слідах. Ніби переслідував. На той момент його борг вже сягав добрячих три мільйони доларів. Та і програвся він не тим людям, які готові були все простити. В день смерті твого дідуся чомусь саме цей довбень поїхав до його адвоката. Тут назріває питання Навіщо. І відповідь надто проста. Гроші. Його сім‘я схоже не вся знає про борг, дружина не раз за цей час їздила на відпочинок за кордон. Проте після того візиту до адвоката його син приїхав с Умані, а донька магічним чином забрала документи з університету в Норвегії й почала організовувати тут відкриття клубу. Як я нарив інформацію то клуб вона відкриває під зошит. З власником приміщення вони домовились про те що сплатять всю вартість вони через рік. Ці деталі я взнав тому, що вони вибрали з усіх власників приміщень клуба мого друга. А вже мій товариш видав мені усю інформацію. Тиждень тому вони зателефонували власнику приміщення і дали гарантію що гроші будуть уже через декілька днів і видно десь саме в цей проміжок часу ти потрапила в той підвал».

Хлопець встав зі свого стільця і підійшов до мене, взявши мене за руки він продовжив свій монолог: «Вони чітко усвідомлювали та знали зміст заповіту. Навіть плани вже собі зробили на всі ті кошти. У них дійсно був план і мені трішки не зручно таке говорити, проте схоже на те, що вони хтіли тебе позбутись хоча б на час зачитування заповіту»

Звісно я знала, що решта частини сім‘ї мене недолюблювала, проте я не могла уявити, що все настільки глобально.

«Я знаю, ця інформація надто неочікувана і раптова. Проте, я дійсно пропоную тобі задуматись про позов до суду. Вони могли тебе вбити просто заради цих грошей»

«Я дуже тобі дякую за всю цю інформацію. Мені потрібно все обдумати. Завтра потрібно піти до адвоката на фінальне слухання. І до того часу мені не хочеться згадувати ні про одного родича. Щось всередині хоче просто аби ми провели час наодинці.»

Я не знаю чи це ті метелики в животі про які пишуть в книгах чи це просто моя зрухана психіка дає про себе знати, проте поряд з хлопцем мені було добре і мені кортіло проводити якомога більше часу ось так в тиші, дивлячись в його очі та тримаючи його руку.
 

«Ти мене запитувала чому я тобі допомагаю!?»- хлопець перервав свою фразу аби поправити пасмо волосся, котре вирішило втекти з імпровізованого хвостика.

« Я не хочу тобі брехати дійсно у тебе і без мене в житті досить багато брехні. Мене до тебе тягне. Того дня, почувши твій голос в автівці, я більше ні про що думати не міг, хотілось якомога скоріше тебе врятувати. І коли я побачив тебе вже у тому підвалі мені хотілось тебе притиснути до себе і більше не відпускати. Щось ось тут всередині мене прямо тягне до тебе.»

« Я дійсно тобі дуже вдячна за допомогу».

Яка ж це дурна відповідь. Браво Ілоно, тобі щойно хлопець сказав, що його до тебе тягне, а ти як завжди відповіла з тупістю. Дуже вдячна…Дуже вдячна… Нічого оригінальнішого ти не могла придумати? От чому ти вічно спочатку ляпнеш язиком, а лише потім думаєш. Так годі, так далі не може продовжуватись потрібно виправляти цю незручну паузу.

Піддавшись емоціям, я просто наблизилась до хлопця і поцілувала його. Яке ж було моє здивування, коли він відповів на мій поцілунок. Наші поцілунки з кожною секундою ставали ще більше активними. Зрештою весь осадок з історії про родичів десь зник і на його місце прийшли ті самі метелики про яких пишуть, майже, в кожній книзі.