VI розділ. ІЛОНА

Коли Даккі вже опинилась на ліжечку я змогла видихнути та згадати, що після пригод Даккі на кухні дійсно гармидер. Тому я і вирішила прибрати на кухні поки Даккі знову не поранилась. От тільки тут виявилась одна проблема, я навіть не знаю де в цьому будинку засоби для прибирання. Тому перед прибиранням я вирішила знайти Матвія. І обійшовши всі кімнати я дійсно не знайшла його, от не треба було нам після фіналу операції над Даккі розділятись. В мене вже почалась паніка тому не знайшовши хлопця в його кабінеті я почала вже волати на всю будівлю, відволікаючись на декілька секунд, щоб витерти сльози.

«Матвію, будь ласка, де ти? Мені вже страшно. Скажи що небудь»

З кожною секундою у мене вселявся ще більший страх. Спогади з підвалу повертались і тому і виникало це жахливе почуття страху. Я одна. Одна у місці якого майже не знаю. Просто посеред коридору у мене почалась істерика. Я не знала що робити і як все-таки знайти хлопця. Я уже всі кімнати перевірила. Його ніде немає… А що якщо він також мене покинув? Дізнався яка я нікчемна і пішов…

Мою істерику перервали руки які обійняли мене і притулили до себе.

«Тихо, тихенько, маленька»,- голос Матвія в поєднанні з обіймами трішки заспокоював.

«Варто було вийти в магазин на декілька хвилин… Що сталось?»,- хлопець шепотів мені прямо біля вуха і я одночасно заспокоювалась, проте сльози не зупинялись.

«Я думала ти пішов… Пішов назавжди… Я забоялась»,- мої слова були надто не схожі на нормальні речення. Адже через слово у мене виходили паузи через сльози. Хлопець видно зрозумів, що ця істерика не зупиниться так легко.

Через хвилину я уже була на руках у Матвія і він мене кудись ніс. Я не змогла збагнути куди, аж поки не відчула шовк і знайомий аромат ополіскувача з парфумами під собою. Та і Даккі лягла прямо біля ніг у цей момент.

«Я забоялась. Думала ти покинув мене. Я почала думати що я знову одна, як в тому підвалі»,- сльози не зупинялись, проте тепер вони одразу вбирались в подушку.

«Не плач, маленька моя, все добре. Я поруч. Я просто відійшов в магазин. Я тебе не покину. Не залишу одну ні за що»

Його слова мене заспокоювали та і хлопець ліг біля мене і своїми пальцями забирав мокрі доріжки з щок.

«Пробач, вибач, що я така плакса.»

«Ти не плакса. Видно ти ще не відпустила ситуацію з тим підвалом тому так і налякалась. Все буде добре, ми разом подолаємо це все і ти перестанеш боятись бути наодинці»

Можливо, це був стан після істерики, проте мені захотілось обійняти Матвія. Притулитись до нього і забути про все навколо. Мені було ніяково, проте перекинувши ноги через Даккі я подивилась в очі Матвія і тихим, ледь схожим на звичний голос запитала: «Можна мені лягти тобі на плече?».

Не передати словами як мені було ніяково в цей момент, проте на диво хлопець відреагував досить спокійно. Він просто вирівняв руку і кивнув в сторону свого лівого плеча. Мені було досить десяти секунд аби перебратись на його плече та зручно вмоститись на ньому.

Обійнявши хлопця і максимально притулившись таким чином до нього я дійсно заспокоїлась. Видно Матвій через усі ці події став моїм індивідуальним антистресом.

____//\\____

Відкриваючи очі, я не змогла збагнути спочатку де я і котра зараз година. Ми лежали на ліжку в кімнаті Матвія, а зараз я лежу на диванчику в його кабінеті. Чому я тут і як я тут опинилась? Відповіді на ці запитання я хотіла отримати від самого хлопця, який саме зараз стояв до мене спиною і щось детально шукав серед підручників на полиці. І видно хлопець відчув сій погляд раз через декілька секунд обернувся до мене.

«Ти вже прокинулась. Я видно ніколи не перестану дивуватись твоєму крепкому сну. Я переніс тебе сюди, а ти лиш тихо сопіла і щось бурмотала уві сні»,- хлопець сів за свій стіл і почав перегортати якісь документи. Я вирішила підійти до нього й уже через хвилину я присіла на його робочий стіл і дивилась йому в очі.

«Я трішки наглію такими діями но з відси краще видно твої очі, які мені здається зараз хочуть зробити мені дірку в лобі»

« Ти можеш сидіти на цьому столі скільки завгодно. А дірку мені хочеться зробити не у твоїй світлій голівці, а бажання зробити дірку посеред лобу твоїх родичів»

«Щось сталось? Я наче все розповіла декілька годин тому…Не потрібно тримати на них зла. Прошу…»

« В той час, як ти просиш не сердитись на них, вони просто користуються тобою. Пробач, але я навів деякі документи на них. Ти досить багато чого не знаєш про них…»