V розділ

«Ілоно, ти ж розумієш, що нам потрібно піти на те зачитання заповіту? Дійсно потрібно, ти маєш навіть просто знати заради чого ці усі страждання. З твоєї розповіді у мене виникають здогадки що хтось з твоїх родичів уже прочитав заповіт і чітко знає, що твого імені в конверті найбільше тому і хотів прибрати тебе з дороги»

Свої здогадки я розповів дівчині лише після того, як вона повністю заспокоїлась та почала попивати свій чай.

«Можливо хтось навіть прочитав той заповіт ще навіть до смерті твого діда.»

Дівчина дивилась мені прямо в очі, проте цей погляд був уже наповнений довіри та у ньому не було жодного натяку на страх.

« Я боюсь. Дійсно боюсь, що вони знову щось придумають. Я не хочу потрапляти туди знову лиш за те що дідусь щось мені міг залишити»,- дівчина уже не плакала, лиш час від часу у неї тряслись руки та це було помітно в той момент коли вона не тримала в руках чашку.

« Якщо ти боїшся їхати до адвоката одна, я можу поїхати з тобою. Буду тебе захищати від цих гадюк, а також у випадку чого стану на бік справедливості та виступлю твоїм особистим адвокатом.»

Після моїх слів погляд дівчини змінився. Вона стала наляканою, ніби перед собою привида побачила. І лиш тихенько через декілька секунд я почув запитання:« Ти адвокат?»

«Так, тому я тобі допоможу, якщо вони щось надумають махлювати»

Я взяв дівчину за руку, тому що хотів її підтримати. Дійсно хотілось дати їй хоча б якусь підтримку.

«Я мушу запитати, ти не думала подати до суду на своїх родичів?»

«Ні, ніякому разу. Я не хочу проблеми потім мати…»

Я дійсно зрозумів позицію дівчини, тому не став наполягати на своїй та і часу у нас секретничати не було, через те, що до нашого діалогу доєдналась Даккі. Вона почала крутитись по колу кухні.

«Матвію, можна тебе дещо попросити?»

Погляд дівчини був дуже невпевненим, було відчуття ніби вона дуже сильно вагається чи варто щось готовити як краще промовчати.

«Ти можеш до мене звертатись будь-коли та з будь-якої причини. Я завжди готовий тобі дати відповідь або допомогу»

«Чому ти мені допоміг і продовжуєш це робити?»

Це питання довело мене в глухий кут. Я дійсно не знав як вірно дати їй відповідь, проте вирішив все-таки дати чесну відповідь тому, що говорить моя підсвідомість.

І між нами б так і була тиша якби не Даккі. Ця маленька хитруля зрозуміла, що ми зайняті розмовою і вирішила скористатись моментом. Вона перевернула величезний мішок з кормом і мало цього факту вона з мішком перекинула якось на підлогу електро чайник та банки з цукром на гілочками м‘яти. Я навіть не одразу збагнув у який саме момент біля Даккі на колінах сидить Іла. У неї на очах були сльози й тільки коли я підійшов до них ближче то почав чути тихий шепіт дівчини.

«Вона поранилась…У неї кров…Їй боляче».

Присівши біля дівчини я побачив, що вона тримає праву лапку Даккі на якій виднілась подряпина. Видно одна з банок коли розбивалась відскочила до лап хитрулі.

«Я достану аптечку, от тільки пропоную нам переміститись з кухні трохи далі, бо з цим склом на підлозі надто легко поранитись ще й нам»

Взявши на руки Ілу з Даккі разом, я поніс їх у ванну. І посадивши Ілу на пралку я сам забрав Даккі на руки та посадив її в ванну. І відкривши поличку я взяв аптечку і почав обробляли лапку Даккі в той час, як Ілона сиділа вже поряд на підлозі та гладила і видно заспокоювала Даккі. І вперше я побачив як Даккі, яка готова була завжди напасти на людину, просто положила мордочку на плече Іли і тихо скулила.

«У мене лише одне запитання: Що ти з нею зробила? Я її не впізнаю. Вона раніше нікому ось так не ложила мордочку на плече»,- я питав її у процесі того як прикладав ватку до поранення.

«Це у тебе в очах вона зла вівчарка, а насправді вона просто пухнаста дівчинка, яка дуже любить ласку і обнімашки»

Закінчивши нашу міні операцію, ми перебинтували лапку і я відніс Даккі у кімнату