IV розділ

•наступний день•

Заварюючи каву, я перечитував усі повідомлення в телефоні. Вчорашній вечір закінчився надто раптово, адже через годинку після того як дівчина заснула на дивані у моєму кабінеті, я заніс її у кімнату і чесно мовити не зміг більше зосередитись на роботі. Тому після цього мій робочий час було закінчено і я пішов відпочивати.

Зараз ж я вирішив попити каву і продовжити роботу над документами. І все таки тихесенько допити каву не вийшло, так як через хвилин 7 до мене приєдналась дівчина, котра доречі сьогодні вийшла до мене закутаною в ковдру.

« Якщо тобі прохолодно, я можу увімкнути опалювання більше»

«Ні, у домі досить тепло я просто зранку не можу без ковдри мені завжди на ранок стає надто холодно, тому з дитинства як тільки прокидаюсь то з собою всюди ношу ковдру»

«Якщо бажаєш можу зробити тобі чаю або налити кави»

«Я б не відмовилась від м‘ятного чаю, від ранку болить голова»

Поставивши чайник, я відкрив банку з гілками м‘яти і кинув декілька з них до чашки. Зробити чай не зайняло у мене багато часу тому через декілька хвилинок я ставив перед дівчиною чашечку і тарілочку з печивом і саме у момент коли я ставив чашку я помітив на столі знайоме маленьке радіо.

«Ти знайшов мене у тому приміщені завдяки цьому пристрою. Це було закинуте радіо приміщення….Воно не пряцює вже майже рік.»

Чесно, я навіть не очікував, що Іла почне свою розповідь так раптово, проте мені було цікаво чим я можу допомогти дівчині.

«Напевно, спочатку треба почати з дитинства. У два роки я потрапила у дитячий будинок, я не пам‘ятаю взагалі того часу, як мені розповідали у п‘ять років мене забрали дійсно чудові батьки вони мене виховували до 15 років, чудових десять років щастя і щасливого дійсно безтурботного життя. Проте сталось дещо непоправиме… Аварія. Мої батьки загинули. Я більше їх ніколи не бачила. А щоб я не повернулась в дитячий будинок мої бабуся та дідусь взяли наді мною опіку. Вони мене виховували, терпіли, от тільки у них окрім мене були ще рідні онуки. Вони мене ненавиділи…»

У дівчини навертались сльози на очі і у цей момент я підійшов до неї та обійняв. Я розумів, що їй потрібна підтримка, адже їй важко розповідати всю цю історію.

« Дідусь з молодості займався радіоіндустрією і мав своє радіо. Він намагався усіх своїх унук залучити до своєї улюбленої справи. Його не стало через два роки після смерті бабусі. Радіо закрилось через декілька тижнів після його смерті, мій дядько не зміг організувати нормальну роботу тому вирішив його закрити повністю. І воно б так і було закритим якби не дзвінок від адвоката дідуся. Він тиждень назад зателефонував і попросив приїхати до нього. Уперше за довгий рік я побачила усіх своїх братів та сестер, заради того, щоб почути що мій дідусь залишив заповід, який попросив відкрити на річницю його смерті. Через декілька днів я прокинулась у тому холодному підвалі. Три дні без води та їжі, вони взнали ще на тій зустрічі з адвокатом, що однією умовою заповіду було що якщо хтось відсутній на зачитані то він автоматично не отримає нічого з того конверту. Видно вони захотіли позбутись мене таким способом…»

На цьому моменті я вже витирав усі слізні доріжки дівчини, у неї дійсно почалась історика яку прості обійми вже не змогли зупинити. Проте не дивлячись навіть на цей слізний потік вона продовжила свою розповідь, проте вже трішечки більш голосно і більш нервово.

« Вони закрили мене у тому підвалі на три дні, у перший день я просто напросто вирішила оглянутись в приміщені і знайшла те радіо, знання які давав раніше дідусь мені допомогли. Проте їм не сподобалось що я щастала по тому підвалу.»

У цей момент дівчина відкинула ковдру та трішки підняла футболку демонстуючи якісь шрами на своїх ребрах.
« Це сліди від електрошокера. Вони ним  мене били протягом напевно всього наступного дня. Причому у одне це місце, їм тут медом намащено, через це залишився такий шрам на тілі. Я не вірила, що хтось почує мої прохання по радіо і навіть не сподівалась що з того щось вийде. Я дуже тобі вдячна що ти прийшов на допомогу, я не знаю що було б якби не ти»

Дівчина дорозповіла усю цю історію і обійняла мене у відповідь максимально просто притулившись до мене. І поки я в голові складав план, як я можу допомогти Ілоні, вона прижималась до мене та потрохи заспокоювалась.