ІІ розділ

Підійшовши прямо до неї, я намагався оцінити наслідки її перебування тут. «Хто ти? Для чого ти тут?»- дівчина шепотіла, проте все одно її голос ранив мені душу. Адже це саме той голос, котрий я так довго слухав по авторадіо, саме той голос котрий так припав мені до душі за декілька секунд.

« Я хочу лише допомогти тобі!»- з цими словами я легенько доторкнувся до неї, проте від моїх рухів вона лише вжалась ще більше у стіну. « Я припаркував автомобіль при вході у це приміщення. Ми можемо у цю ж секунду вийти з цього приміщення. Тільки скажи мені, чи ти можеш йти чи варто допомогти»- я говорив тихо і спокійно щоб не лякати її лишній раз. «Я боюсь тебе! Я не хочу брехати! Я не довіряю тобі і боюсь що ти просто дуриш мене… Я тебе не знаю і не вірю»- хоча дівчина говорила тихо проте я одразу відчув у її голосі  холод і я розумію чому це так. Я їй зовсім не знайомий хлопець котрий просто явився ні з відки.

«Я дійсно прийшов лише задля того аби допомогти тобі» - я тримався нерухомо, простягнувши одну руку до неї, проте так і не торкнувшись її білявої шкіри. Я не хотів її лякати своїми рухами саме тому і не торкався її, я чекав допоки вона прийме мою допомогу. Допоки зрозуміє що я їй не нанесу шкоди. І, відчувши її холодну долоню у своїй, я збагнув що вона мені довіряє і я намагатимусь зробити усе аби ця довіра не зруйнувалась у найближчі хвилини.

«Я не впевнена, що зможу самостійно дійти до авто. Я досить довгий час сиділа нерухомо у цьому кутку»- вона досі говорила пошепки, проте дивлячись у її очі я хоча б не бачив того страху, трішки таки довіри у її погляді з‘явилось. У голові я дійсно збудував план як вивести дівчину з цієї будівлі, і саме у цьому плані я мав виступили для неї у ролі підтримки не лише психологійчної, а й фізичної. «Ти дозволиш мені взяти тебе на руки, аби донести до машини?»- я питав у дівчини кожну деталь, адже переймався, що своїми рухами можу психологічно її добити. І у відповідь на своє запитання буквально через декілька секунд я отримав нерішучий, проте позитивний кивок. Тому, взявши дівчину на руки, я непоспішаючи пішов до виходу з підвалу, намагаючись як можна меньше робити різких рухів.

Через буквально чотири хвилини дівчина уже сиділа на задньому сидінні моєї автівки. Я вирішив посадити її саме на заднє сидіння, адже розумів, що сидіти дуже близько до незнайомця їй може бути і некомфортно та й трішки страшновато. «Я розумію, ми незнайомці, проте я гадаю краще якщо ми поїдемо до мене до будинку, там тобі нічого не буде загрожувати»- я бачив дівчину у дзеркалі заднього вигляду проте жодного кивка на мої слова не було. Тому, вбивши в навігаторі свою домашню адресу, я почав вирулювати подалі від цього досить поганого місця.

Заглушивши мотор, я вкотре подивився у дзеркало дальнього вигляду і помітив як дівчина, обійнявши свої коліна, просто напросто заснула. Схоже її організм максимально виснажився у тому сирому підвалі. Тому я вирішив вийти раніше і уже на руках занести дівчину в свій дім, адже не хотілось переривати її сон. Вийшовши з машини я відкрив двері будинку і лише тоді тихо відчинив двері автівки зі сторони дівчини. Взявши її на руки, я пішов в сторону будинку. Я розумів, що коли вона прокинеться то у неї буде страх перед невідомою місцевістю проте, на мою думку, це місце для неї буде безпечне.

Відчинивши якось двері у свою спальню, я помітив свого не зовсім маленького улюбленця Даккі на ліжку. Німецька вівчарка, котра тільки на перший погляд сувора, одразу підняла очі на нову гостю. Проте протестувального лаю ми не почули. Тому я поніс дівчину прямо до себе у ліжко. Так це звучить дико, проте я вложую малознайому даму у своє ліжко, адже це найзручніше місце для сну у цьому будинку. Плюс тут є завжди охорона Даккі, котра доречі уже зайнялась знайомством з новою гостею. Це перший раз, за усі два роки проживання Даккі у цьому домі коли вона не лаяла на нового гостя, лише тихенько згодом почала обнюхувати дівчину. Погладивши Даккі, я дивлячись їй в очі дав вказівки: «Охороняй її сон і будь ласочка не розбуди її раніше».

Я залишив їх разом у одній кімнаті, звісно я не знаю наскільки це гарна ідея проте дівчині варто було поспати і я маю надію, що Даккі дасть їй це зробити поки я буду працювати у своєму кабінеті.

Через чотири години роботи я зрозумів, що варто піти перевірити стан дівчини. Адже можливо вона прокинулась і налякана новим місцем. Тому, закривши ноутбук, я майже навшпиньках пішов у сторону спальні. Відкрив двері я досить швидко, проте намагався як можна тихіше заглянути у саму кімнату. Можна було і не старатись, адже дівчини у ліжку не виявилось. Тому, зайшовши повністю у приміщення,  я дійсно не міг до кінця збагнути куди вона ділась так раптово. Я обдумував це питання аж поки не почув грюкіт на кухні. Швидко зреагувавши, я побіг на звук і зумів зупинитись лише у дверній рамі адже на самій кухні я помітив дуже цікаву картину. Дівчина тримала у руці мищинку з водою і тримала її на висоті, в той час як Даккі напилась водою можна сказати з її рук. І якщо вслухатись то можна було почути як тихенько дівчина хвалить собаку за випиту воду. Аби привернути увагу я вирішив подати звук, а саме мало помітний стукіт по матеріалу дверей. «Пробачте, я лише хотіла напоїти песика»- у її очах знову був той страх тому я вирішив не підходити до неї блище зараз аби не налякати ще більше. « Нічого страшного. Даккі любительниця попити води, її їй завжди мало. Доречі, я не зміг познайомитись Я - Матвій, а ця попрошайка води - Даккі». Після того, як я представився очі дівчини трішки подобрішали, проте настороженість все таки прочитувалась у цьому погляді. «Я- Іла, повне ім‘я Ілона»- дівчина вже не шепотіла, проте страх все таки був присутній у її голосі. «Я не буду витягувати з тебе слів, я надіюсь тут ти відчуєш себе в безпеці і ти можеш залишитись у цьому будинку на стільки на скільки тобі потрібно» - після своїх слів я хотів піти назад у свій кабінет, проте мене зупинив уже більше гучний голос дівчини. « Дякую, що врятував. Без тебе я не знаю чи змогла би взагалі вийти з того підвалу. Я все розповім, дійсно. Проте не зараз…. Пробач»