I розділ

Налаштувавши хоча б одну з хвиль авторадіо, я продовжив свою дорогу до того часу поки не почув з динаміку наляканий жіночий голос. З її уст лунало лиш одне слово, котре повторювалось здавалось 50 разів, поки його не змінювала музична хвилинка і зрештою знову ставало чутно лише її тихе «Допоможіть». Навіть між рядками пісні я чув її непримітний голос. Одне лиш слово, котре звучало на різних мовах одним і тим же голосом цієї загадкової незнайомки. 

Проїхавши приблизно 5 кілометрів, я з динаміка почув номер гарячої лінії цього радіо. Тому швидко зупинивши машину, я взяв до рук телефон і вирішив зателефонувати туди та взнати що це за дівчина котра так просить допомоги у слухачів. Проте, екстрена гаряча лінія виявилась не такою вже й екстреною, мій дзвінок просто перекинули на музичну хвилю яку я прослухав, здається усю, адже відповіді від операторів я так і не отримав.  Відповіді нуль. Що це за дівчина також досі невідомо. 

Припаркувавши автомобіль в гаражі, я вимкнув радіо та опустив голову на руки, які вільно вклав на руль. Я уже напам'ять знав номер цієї радіостанції, проте досі не знав як далі діяти. Вирішивши продовжити слухання цієї радіохвилі з телефона, я почав її пошуки, які до речі закінчились невдачею. Цієї хвилі наче й не існувало саме так гадав мій телефон. Тільки цей не дуже сучасний автомобіль зміг ловити цю хвилю. Тому увімкнувши її на максимальну гучність, я почав думати як саме можу допомогти цій дівчині. Як надати їй допомогу і як врятували її, якщо вона дійсно в небезпеці. 

Цілу ніч я провів в гаражі, цілу ніч я слухав це радіо і цілу ніч я не розумів як допомогти юній власниці цього багряного голосу. Переривши весь інтернет, я зумів знайти лише стару адресу офісу радіохвилі, куди до речі я і направляюсь. Це шанс знайти її цю загадкову незнайомку котрій так потрібна допомога. 

Припаркувавши автомобіль, я взяв свій телефон і вийшов на свіже повітря. Варто було б одразу піднятись на верх, проте почуття всередині тримали мене нерухомим. Зсередини мене ніби знову повторювався голос дівчини, і зараз тут я вухами шукаю хоча б одну схожу нотку цього голосу. 

Я нічого не почув тому вирішив сходити до цього офісу, де по ідеї мали б сидіти люди та налаштовувати роботу радіо. Проте двері виявились зачиненими, а за вікном на робочих місцях ніхто не виднівся. Що це за чортівська радіостанція де нічого немає, проте радіо досі пускає музику. Так ось чому гаряча лінія не була вже й такою екстреною. 

Вирішивши обійти усе приміщення навкруги, я збагнув що цей будинок виглядає так ніби його покинули років так 20 назад. Помітивши двері у підвал, вирішив перевірити ще там, адже решта приміщень була або зачинена або повністю пустою.

Тихо відкривши двері, я увімкнув телефон і непомітно намагався освітити собі шлях. Приміщення мені не знайоме, проте цікавість та прагнення врятувати дівчину було вище страху невідомості. У коридорі я знайшов жіночу сумочку котра звернула усю мою увагу. Я на вірному шляху.

Відчинивши чергову кімнату, я помітив дівчину. Юну блондинку, котра сиділа у кутку кімнати та тримала у руці маленьке радіо. Я намагався її не лякати, адже розумів що раз вона тут сидить вжата у куток то гучні звуки її тільки налякають. Проте навіть мої тихі кроки зуміли привернути її увагу. «Не бійся. Я хочу лише допомогти»,- я тихо наближався до неї й коли уже був напроти неї помітив що радіо, котре вона нещодавно тримала у руці, просто зникло. Скоріше за все вона його сховала, боячись що я заберу.

Через кілька секунд я почув тихенький проте такий знайомий голос: «Не підходь! Я боюсь тебе!». Це той голос який я стільки годин слухав по радіо. Так ось як виглядає ця загадкова дівчина. Дивлячись у її оксамитові очі я збагнув, що зроблю усе заради свободи цієї жар-птиці...