Розділ 5.

Розлючений до чортів, Андрій силою затягує мене у відділок і продовжує злісно сипати звинуваченнями та погрозами.

— Ця ненормальна, невідома мені особа, без документів і з явним вираженням сильного психічного розладу подряпала мій автомобіль і взагалі не давала сісти за кермо! Думаю, варто перевірити, чи дівчисько не може становити загрози суспільству, адже шкодити вона вміє добряче! 

— Я рятувала тебе, телепню, і якщо ти мені не віриш, це суто твої проблеми, — шиплю йому на вухо поки чоловік у формі здивовано витріщається на цей цирк. 

— Тобто, ви стверджуєте, що ця громадянка вчинила дрібне хуліганство, пошкодила автівку і гналася за вами аж до самого відділку? — Поліціянт ошелешено поглядає то на мене, то на нього і щиро намагається зрозуміти, чи це правда.

Ні, чоловіче! Тільки не кажи, що ти йому повірив? Це ж маячня! Яке хуліганство? Яка там шкода? Маленька подряпинка, а крику стільки, наче, я розфігачила її ущент! 

— Так, саме це я стверджую і вимагаю, щоб ви її затримали! 

Який же ти козел, Андрію! Ну нічого, я теж вмію красномовно брехати! Готуйся!

— Я дуже перепрошую, але подивіться на мене — милу, тендітну дівчину, і на цього бугая! Це йому потрібно лікуватися, він же псих ненормальний! Силою заштовхав мене в автомобіль, навіть пальта не дозволив одягнути, а на вулиці, між іншим, мінусова температура! Якщо на те пішло, я теж хочу на нього заявити! Мало того, що через нього я ледве не замерзла, так він ще й викрав мене прямо з власного будинку!  Я теж вимагаю, щоб його затримали!

— Що ти верзеш, божевільна! — Здається, в Андрія зараз очі повилітають з орбіт від люті, здивування і сказу. — Не слухайте її, вона з псих-лікарні втекла, вигадує різні казки і на людей кидається! Кажу ж — пришиблена! 

Поліцейський все ж таки замислюється над моїми словами окидаючи мене з ніг до голови і помічаючи, що я справді одягнена не по-сезону. 

— Так, сніговички… В мене немає бажання споглядати на цю виставу, тому доведеться затримати вас обох до з'ясування всіх обставин. Коля, в камеру цю парочку! Нехай трохи заспокояться і подумають, чи дійсно вони хочуть заявляти одне на одного.

— Що? Як в камеру? З нею? По-закону нам передбачено окремі камери, адже чоловік і жінка не можуть разом перебувати в одній…

— Та замовкни ти, розумнику! — Той, що Коля точно не в гуморі, але мені він вже подобається. —  Посидите в одній, може вам таки вдасться порозумітися, — відкриває клітку і заштовхує нас всередину, наче дикунів якихось, чесне слово. 

— З цією? — Боже, як же він мене бісить. Швидше б повернутися в свій час і забути цього козла раз і назавжди. Все, з мене досить, більше ніякої допомоги! Нікому!

— Сподіваюся, ви домовитеся тут полюбовно, інакше новий рік вам доведеться зустрічати в цьому не дуже романтичному місці. Я ще до вас загляну. Не сумуйте, — грати зачиняються і ми опиняємось удвох замкнуті в цій клітці. 

— Задоволений? Такої ти хотів долі для мене? Щоб я ще хоча б один раз тебе послухала! Бісиш! Як же ти мене бісиш! 

— Це почуття взаємне!

Я більше не витримую його компанії, відходжу від нього подалі забиваючись в дальній кут камери. Бачити його не можу! Всередині мене все кипить і вивергається від люті.

— Слухай, я не розумію де встиг так накосячити, адже ти дійсно мене переслідувала, навіщо? — Добре, що хоч не кричить вже. Заспокоївся трохи. Здається мені теж, значно полегшало, коли він помовчав…

— Знаєш, Андрію, може, я дійсно здаюся божевільною і ти мені не віриш, що цілком передбачувано і навіть логічно, але я справді хотіла тебе врятувати. А може, вже врятувала, хто його зна… — не знаю скільки часу ми так і простояли по різних кутах, але цей час пішов нам на користь. 

— Я, мабуть, маю тобі за це подякувати? — от зараз не розумію, він іронізує чи говорить щиро? 

— Не хвилюйся, ти вже розплатився зі мною за цю послугу. Шкода, що в майбутньому ми більше не зустрінемось… Хоча… — Я взагалі не впевнена, що це все не сон. От зараз заплющу очі і знову прокинуся в своєму ліжку.. 

— Не знаю, про що ти верзеш, але з тобою точно сумно не буде, — здається, вперше за цей шалений день, Андрій мені посміхається. Виявляється, він може бути нормальним, особливо, коли не кричить.

— Нарешті ти зізнався, що тобі зі мною весело. Дивися, до кінця дня взагалі одружитися захочеш! 

— Не перегинай палицю. Це все наслідки стресу і вплив твоєї дурної компанії. Повір, ти остання дівчина, з якою я б міг одружитися.

— Такий впевнений? — Ви тільки погляньте на цього самозакоханого телепня? Здається, перемир'я тривало не довго.

— Абсолютно, — відповідає Андрій, пильно обвівши при цьому мою фігуру і зупиняючи погляд на глибокому декольте. Кадик сіпнувся, очі спалахнули. Авжеж, впевнений він! 

Набравшись сміливості наважуюся підійти до нього ближче. Не бійся, красунчику, я вмію бути ніжною, тільки чомусь все одно дико хвилююся. Дихання збивається, пульс зашкалює, а я тягнуся до нього за прощальним поцілунком. Чомусь, мені здається, що на цьому моя місія закінчилась. 

Чоловік в цілковитому замішанні, але він мене не відштовхує, тільки дивиться невідривно, а потім сам торкається моїх губ своїми.