Розділ 4.

Чоловік дуже швидко приходить до тями і його розгубленість змінюється злістю та роздратуванням. Очі миттєво темніють і, здається, в нього зараз пара піде з вух. 

— Дівчинко, я вперше тебе бачу і, якщо через це я запізнюся на дуже важливу зустріч, рятувати прийдеться тебе. Геть з дороги! — Гарчить цей нелюд і нахабно відштовхує мене вбік кулею вилітаючи з будівлі.

Звісно, мене до глибини душі ранить його поведінка, але ж і відпустити його в обійми смерті не можу! Я ж врятувати його повинна, і якщо треба, то я посеред дороги ляжу, але він не сяде в клятий автомобіль! 

Стрімголов вибігаю за ним і лечу в бік стоянки відчуваючи крижаний подих зими на своєму тілі. Хоч би піджаком поділився з дівчиною, адже бачить, що в мене зуб на зуб не потрапляє від холоду.

— Ти вирішила мене переслідувати? Не боїшся, що я викличу поліцію і новий рік в камері тобі запам'ятається на все життя? Відійшла від автомобіля, а то ще подряпаєш, боронь-боже! — Ух ти, як розхвилювався! Боїться за свою ластівку, злюка!

— Сьогодні вночі ти був зі мною значно люб'язнішим. Все таки смерть пішла тобі на користь. А може, ну його цей порятунок! Здався ти мені, такий впертюх! Давай сідай за кермо, мчи до своєї ненаглядної, через яку з тебе мало не сиплються іскри! Он, який наелектризований! 

— Ти збожеволіла? Скажи, з якої психлікарні ти втекла, і, можливо, по доброті душевній, я тебе підкину в найближчу божевільню. Стривай… — раптом округлює очі Андрій. — А звідки ти знаєш про мою дівчину? Слідкувала за мною? Боже, ти точно хвора! — Поспішно робить висновки цей смертник.

От, чорт! Схоже, наше спілкування зовсім не клеїться і він таки сяде в свій автомобіль! Дідько! Що робити? Яким чином його затримати? Що сказати?

— Андрію, тобі не можна сьогодні сідати за кермо, інакше ти потрапиш в аварію і загинеш, а я тут для того, щоб тебе врятувати! Будь ласка, відійди від автомобіля, інакше я буду змушена його подряпати, — єдине, що приходить в мою голову — це зняти один туфель і притиснути підбор до його ластівки. Я не можу допустити його смерті. Він мені потрібен!

Чоловік завмирає і з жахом витріщається на мене, замість того, щоб повірити і прислухатися! Ну якби вас якась добра душа попереджала про смерть, ви б повірили? 

Ось і він не вірить.

— Гаразд. Я не сяду. Не сяду. Тільки взуйся будь ласка і відійди від автомобіля, — от по очах бачу, що він бреше і лише мріє якнайшвидше мене здихатися! Можливо, я здаюся йому дещо божевільною, однак з мізками в мене повний порядок. 

— Ну чому ти мені не віриш? Як мені довести, що я з майбутнього і хочу тебе врятувати? — І тут в мою голову приходить ідеальна ідея. — Я знаю, як! 

— Хотів би сказати, що мені дуже цікаво, але не люблю розмовляти з психічками. Я викликаю поліцію! — Андрій справді дістає з кишені піджака телефон і набирає номер.

— В твоїй квартирі є стара шафа, а в ній синій альбом з фотокартками, серед яких є твоя світлина зроблена біля цього хмарочоса! — Промовляю на одному диханні хапаючи ротом повітря і намагаючись достукатися до впертого барана. 

Андрій опускає телефон і замовкає. Дивиться на мене, наче, вивчає, а потім промовляє:

— Не знаю звідки ти це знаєш, але мене лякає твоя обізнаність. Хто ти така? 

— Мері! Я ж казала! 

— Гаразд, Мері. Гра затягнулася, — коротко кидає Андрій, підходить до мене і різко закидає собі на плече. Я не встигаю пискнути, як він знімає автомобіль з блокування і кидає мене на переднє сидіння гучно гримнувши при цьому дверцятами. 

— Що ти робиш? Вирішив вбити нас обох? Я не погоджувалась на смерть! Ану випусти мене негайно! — Я починаю голосно кричати і стукати кулаками по всьому, що бачу, але Андрій вперто ігнорує мою істерику. Різко заводить двигун і з усією силою втискає в підлогу педаль газу. 

Я починаю хреститися і верещати, адже швидкість, з якою рухається автомобіль мене відверто лякає.

— Ти навмисно так женеш, щоб нас вбити? Боже, навіщо я тільки погодилась тобі допомагати! Ти ж ненормальний! Псих якийсь! В мене ще все життя попереду! Мені лише двадцять! Тьху, вісімнадцять! Всього лише вісімнадцять! Господи, я ще навіть незаймана! Жодного разу не цілувалася і тепер я маю ось так по-дурному померти? — Я так багато всього виплескую, що навіть не помічаю, коли автомобіль зупиняється біля відділку поліції. Він, що дійсно вирішив здати мене в буцигарню? Що ж це за нелюд такий мені дістався? Добре, що хоч не вгробив по-дорозі! 

— Приїхали, істеричко. Обіцяю, що цей новий рік стане для тебе незабутнім, — промовляє Андрій швидко покидаючи салон. 

От же гад! І це така подяка за спасіння? Завжди знала, що добро в цьому світі ніхто не цінує…

— Виходь, — гаркає нелюд силою витягуючи мене з автомобіля. 

— Що ти задумав?

— Проведеш одну добу тут, поки поліція не встановить твою особу. Було б добре отримати довідку про твою адекватність, але я і так бачу, що тобі її не видадуть. Запущений випадок, — кидає Андрій тягнучи мене за руку в поліцейський відділок. 

Ах ти ж, падлюка така! Вирішив віддати мене поліції? Хочеш, щоб я провела новий рік в камері? Гаразд, любчику, але ти також складеш мені компанію!