8 Глава

Пройшло пару днів. Дівчата звикли до охорони. Все було тихо та спокійно.

 Хлопці часто приходили в їхній ресторан. 

Дівчата були зайняті своїми справами. 

Чим більше хлопці проводили часу в компанії дівчат, то більше закохувалися в них. 

Поки Маша з Анею приймали клієнтів, в той момент Влад з Стасом говорили за столом. 

 - Щось тихо. Павлович, мабуть, все зрозумів, з ким має справу. 

 - Ні, не думаю, він щось точно затіває. 

 - Хто зна, можливо, він ще той лис. 

 - Але, все одно, треба бути більш обережними, бо від нього всього можна чекати. 

Того ж вечора, після закриття ресторану, коли всі роз'їхалися по домівках, до ресторану зайшли двоє підозрілих хлопців, а третій приспав охрану. Вони взяли банку фарби і розмалювали ресторан, також розбрискуючи її всьому, по всіх вікнах. 

Рано приїхала Аня, а за нею і Марія. Вони стояли довгий час не розмовляючи, перебуваючи в повному ступорі. 

 - Ти знаєш, Аня, а може вони з креативом підійшли до нашого стилю. Може їм не сподобався сірий колір наших стін і саме тому вирішили додати червоний, до речі, твій улюблений, - намагалася пожартувати Маша. 

 - Тобі, зараз, весело? Я в шоці, просто, що робити? То капець повний. І де Чіп і Дейл? І де була їхня охорона? 

 -  Зараз і взнаємо, - сказала Маша, набираючи номер. 

 - Стасе, де ви? 

 - А де привіт? - поцікавився, жартома, Стас. 

 - Яке привіт, де ви є? 

 - Снідаємо з Владом. 

 - Смачного вам. Можеш зайти у месенджер? - поцікавилася Маша. 

 - Дякуємо. Так, звісно, - швидко відповів Стас, розуміючи, що щось сталося. 

За кілька хвилин вони вже говорили по відеодзвінку. Маша могла ще жартувати, але Аня була дуже серйозною. 

 - Привіт, дівчатка, - з усмішкою привітався Влад. 

 - Привіт. 

 - А, ну, дай, тих Чіпа і Дейла, - розгнівано сказала Аня. 

 - А що з нею? - не розуміючи, що сталося, запитав Влад. 

 - Вона просто в захваті від подарунка, який нам зробили, а я взагалі "дуже" рада. 

 - Ну що, рятувальники наші, щось цього разу ви все прогавили. 

 - Що саме? 

 - Як це, що саме? Та того, хто зробив нам такий "приємний" подарунок, що а ж голова обертом. 

 - Я ще додам, те, що розкрасило наше сіре, скучне та буденне, життя. 

 - Та, про що, ви говорите? - запитав, нічого не розуміючи, Влад. 

 - Нехай буде і для вас це сюрпризом. 

  - Приїдьте і самі все побачите, але вже. 

 - Добре, за пів години будемо. 

 - Гаразд. 

Через пів години, як і сказали, хлопці вже були на місці. Вони були в повному шоці, коли побачили, все це на власні очі, так сказати, картину  маслом. 

 - Аню, - звернулася до неї подруга, - заспокойся, щось придумаємо. 

 - Та, що тут думати, як що той, козел, нам спокою не дасть, все одно. 

 - Так, я це розумію, але що ми можемо зробити? 

 - Ви - нічого, але ми зробимо! - голосно сказав Влад. 

 - Ви? - здивовано запитала Маша. 

 - Та, що ви зробите, як що ваша охорона не змогла....., - договорити їй не дали, перебивши. 

 - Ми все вирішимо, а зараз приїде дизайнер, якого я викликав, щоб допоміг вам з цим , - Влад махнув рукою на фарбу. 

 - Та робіть, що хочете, головне, щоб допомогло, а не нашкодило, ще більше. 

Хлопці поїхали, а дівчата залишилися чекати на дизайнера. Клієнтів багато не було, тому що, самі розумієте чому. 

За 4 години приїхав дизайнер, він сфотографував ресторан і сказав, що за 2 дня, щось придумає. Так і закінчився, в них, цей сумний день. 

Ось і 2 нові глави. Пишіть свої враження в коментарях, буде цікаво їх прочитати. 

Цікаво, що ж буде далі, а вам?)))