4 Глава

           Повертаємося до Ані. 

Вона прочитала вранці книгу. Потім пішла по магазинах, потрібно було купити продукти, а ще зробити замовлення на деякі продукти, що закінчуються в ресторані. Навіть у свій вихідний, вона про ресторан не забувала. 

Гарний, чудовий день, мало, що не закінчився фатальним. Вона хотіла перейти дорогу на другу сторону, за рогом їхала машина, вони не побачили один одного, і мало чого не сталася аварія. Шокована Аня почала кричати на молодого чоловіка, який вийшов з машини. 

 - З вами все добре? - запитав він схвильовано. 

 - Ви, мало чого, мене не збили!

 - На цьому перехресті дуже багато будинків, які дуже близько до дороги.

 - Ну так, але уважним потрібно бути! 

 - Ну і ви, будьте уважнішою, щоб вас нас ніхто не збив.

Аня не стояла на місці, вона одразу пішла, не слухавши, що каже той чоловік. Вона, так, завжди робить, коли бачить, що це не варте її уваги, вона в своєму репертуарі. Тож закінчивши всі свої справи, вона прийшла до дому. Повечеряла і дальше пішла читати наступні книги, які вона просто любила та обожнювала. Намагалася за день прочитати щонайменше 3 різні книги. Їй дуже подобалося читати, це був особливий для неї час, коли вона читала, то забувала про все на світі, були лише книги, якими вона захоплювалася. Найулюбленішим її моментом було, це кінцівка, тому що..... Над цим можна було роздумувати довго. Наприклад, як що кінець їй дуже сподобався, то вона щиро раділа, і могла навіть плакати, від емоцій, які на ню нахлинули. Це були її особливі моменти.... 

Вже ранком обоє з дівчат були на робочому місці. Вони готувались до великого бенкету. Давно в них не було таких великих замовлень. Аня, контролює зал, щоб все було гарно і на своїх місцях. А Марія за видачою страв і смаковими рецепторами. 

Цілий день вони вкладували душу, щоб все встигнути до вечора. 

Близько до 18:00, майже все вже було готово, чим блище до 19:00, тим більше людей приходило до ресторану. 

Анна з Марією зустрічали гостей при вході, бажаючи їм гарного настрою і показували де їхні столики. 

Коли, майже, всі гості зібрались, навіть іменинник був, але все одно, вони не розпочинали, поки не прийде ще один гість. Всі були схвильовані, тому що він затримувався. 

 - Маш, ти бачиш, що то, за чоловік такий, що не може приїхати вчасно до свого іменинника? 

 - Ну так, це не ввічливо з його сторони. 

 - Ага, як би ти так зробила, то... 

 - Ти мене прибила б, навіть не запитавши причину. 

- Авжеж, ти ж знаєш, що я таке не люблю, просто терпіти не можу, не пунктуальних людей, це мене бісить і виводить з себе, -роздратовано відповіла Аня. 

Анна не любила не пунктуальних людей, вона вважала їх не надійними, тому що вони можуть підставити тебе у важку хвилину. 

Через пару хвилин почувся звук вїхавшої машини.

 - О, нарешті! 

 - Добре, що приїхав, бо могли з тобою Ань, довго тут стояти. 

Тут підійшла офіціантка. 

 - Вибачте, потрібно, щоб ви подивились чи можна вже виносити в зал. 

 - Я вже йду, - сказала Марія. 

 - Ні, ти будь тут, бо в мене нерви буруть, я сама піду і гляну, що там. Не хочу бачити цю людину. 

 - Добре, то йди ти, замість мене. 

Анна, тільки пішла на кухню, і тут зайшов красивий, спортивний чоловік. Високий ріст, сильні руки. Цей красень вже не раз розбивав жіночі серця, подумала Марія. Вона гарно зустріла його і провела до зали з іменинником. 

 - Ань, ти пропустила такого красавчика. 

 - Ти, знову, включила маньячку. 

 - Хах. 

Блище до середини свята, Маша і Аня, були на кухні, виходили в зал, щоб простежити, як справляються офіціанти. Анна, нагадалася, що має відправити важливі документи нотаріусу по комп'ютері, тому вирішила піти через центральний зал, до свого кабінету з Марією. 

В центральному залі було тихо. Гості були в новому залі, було чути  їх сміх і голоса. Аня спішила, щоб її ніхто не побачив. На стільки спішила, що не побачила, що двері, які вона відкривала, теж хтось відкривав з другої сторони. То був тихий зал, а за ним їх кабінет. Вони не очікували, що хтось може бути з другої сторони. 

Аня не втримала рівновагу, чуть не впала, добре, що чоловік впіймав її, не дав їй впасти. 

На мить, була тишина, між ними. 

 - Це, знову, ви?, - запитав чоловік? 

Аня, не розгубившись, швидко встала на ноги, відштовхнула його. Випрямившись, вона сказала, швидко:

 - Ви переслідуєте мене? Як, ви, тут опинились? 

 - Мені здається, що то ви мене переслідуєте. Я тут на дні народженні свого друга. 

 - Звісно ж. 

 - Я думав про вас, сьогодні. Як така жінка, як ви, зможе вижити з таким характером?

 - Про мене не потрібно думати. Я сама про себе подбаю. Ви про себе думайте, як ви ще досі людей не покалічили своєю неуважністю. 

 - Як бачите, ще в тюрмі не сиджу, ще стою перед вами, значить ніхто не постраждав. 

 - Та й, слава Богу. На другий раз будьте уважним. 

 - Та й, ви, також не будьте мрійливою. 

На мить їхні погляди зійшлися, але цю меланхолію порушив чоловічий голос. 

 - Стас на тебе чекає, Владе. 

 - Скажи йому, що вже йду. 

Той чоловік так швидко зник, як і появився. 

 - Добре, не буду вас затримувати. На вас там чекають. 

 - Ви мене не затримуєте. 

Аня не дослуховуючи його, відкрила двері і пішла до свого кабінету. Влад з веселою усмішкою дивився на неї, коли та заходила в зал. Він вміє гарно одягнутися і знає толк в красі і тому, чого він хоче. Влад з тих типажів чоловіків, що, як закохаються, то надовго, не люблять обману. І все за справедливість. Але в нього є одне "але". Як то, кажуть, чорна сторона, про яку ніхто не знає. 

Анна була трохи в здивованому стані. Вона згадувала зустріч з Владом і на її думку, він придурок, але красивий придурок. Потім вона згадала, що мала відправити документи, і зайнялась справами, поки не прийшла Марія. 

 - Ти, що тут сидиш ?