3 Глава

               Місяць тому назад. 

Звук будильника, ранкового ранку, розбудив Марію. Вона прокинувшись, виключила його і пішла вдягатися. В неї сьогодні загружений день. Вмившись, нафарбувавшись, вона пішла снідати. Вдягнула легеньке платячко. Вона взяла телефон в руки і набрала один номер, що був записаний "ВРЕДІНА". 

 - Алло, що ти хочеш, я зайнята, - різкий жіночий голос вівповів Марії в трубку. 

 - Та, чим ти зайнята, таким? Ти дістала мене, - сказала Марія. 

 - Та, я справді зайнята. 

 - В свій вихідний? 

 - Ну, а що, не можна? 

 - Ну, знаючи, тебе, я знаю, чим ти можеш бути зайнята. 

 - І чим це? 

 - Ну не знаю, але я вгадаю. Ти роздратована, ти хочеш мене відшити чим поскоріше. Тож можу припустити що.... Скільки тобі залишилось? 

 - Чого? 

 - Сторінок? 

 - 120 залишилось дочитати. 

 - Ясно, ти не стерпна. 

 - Ти, як завжди, все про мене знаєш. 

 - Як мені, не знати, про тебе все? Ти ж для мене все. 

 - Ну, добре, я дочитаю і перезвоню. 

Марія зібравшись, насипала корму для котів і наливши свіжої води, вийшла з дому, і поїхала в ресторан. Це й ресторан, їх двох. Аня любить займатися бугалтерією, приймати закази, а Марія займається колективом, оформленням і більшу частину часу, вона сидить на кухні. Вона любить готувати і оформляти страви. Любить знаходитись в залі і дивитись, як із задоволенням клієнти насолоджуються стравами. 

В той день, Аня мала вихідний, раз на тиждень вона брала його собі для того, щоб відпочити і насолодитися читанням книг. Книги для неї, це - життя. Вона, прямо таки, занурювалася в них, віддаючи всю себе на повну. 

Марія приїхала в ресторан, і там на неї вже чекав непроханий гість. Це був наглий клієнт, який не знає меж і владен на все, аби добитись, чого хоче. 

 - Доброго ранку, Марія Федорівна. 

 - Доброго ранку, і вам, Петре Павловичу. 

Цей здоровий чоловік, який думав, що все належить йому, думає, що Аня та Марія також покоряться йому, але ні, вони дуже сильні і можуть відстояти свої права. 

 - Ви хочете обговорити своє замовлення ? 

 - Так, я хочу. А ще хочу поговорити з вами. 

 - Заходьте в середину, я зараз до вас підійду. 

Вони зайшли в ресторан. 

 - Вікторіє, підійди. 

За секунду, молода офіціантка підійшла до неї. 

 - Проведи Петра Павловича в новий зал і попіклуйся про все. Принеси те, що замовить. 

 - Як скажете. 

Офіціантка провела його в новий зал. Він замовив американо з молоком і омлет. 

А Марія в той час прийшла в свій кабінет і вже набирала до Анни. 

 - Ще раз привіт, я знаю, що ти зайнята, але тут прийшов Гоблін (вони так з Анею називали цього клієнта). 

 - І що він хоче? 

 - Ще не знаю, я його посадила в новому залі, він як завжди замовить щось поїсти, а я таке не люблю, сидіти з ним, коли він їсть, і хоче щось обговорити. 

 - Ой, так. Його, морда пацюка, в той момент - огидна. 

 - Та не кажи. Він вміє спортити настрій. 

 - Цікаво, що він хоче, ми ж не давно з ним говорили і все вияснили, що він ще хоче? 

 - Поїсти на халяву, як завжди. 

 - Ми з ним збанкрутуємо. 

 - Та я тому і дзвоню, бо він не відступить від задуманого, ти ж знаєш, що не поговоривши з тобою, він прийшов до мене. Не знаю, що ти йому сказала, тож розкажи мені все. 

 - Та, що розказувати? Я ж тобі про все переповіла, ти, що забула, як завжди? Чому ти мене не слухаєш? 

 - Я щось пам'ятаю, а щось ні, - відповіла Маша винувато. 

 - Гоблін прийшов, щоб ми платили йому 30 тис. грн в місяць, а він не буде нас зачіпати. 

 - Він, здурів чи що? Де ми візьмемо, ще й йому платити? - запанікувала Маша. 

 - Він сказав, що не чіпав нас раніше, бо не думав, що ми зможемо піднятися так високо. 

 - І коли ми стали на ноги, він хоче грошей? 

 - Так, або забере весь ресторан, - Аня тяжко зітхнула. 

 - А, ти, що відповіла? 

 - Що він нічого не отримає від нас! 

 - Він погрожував тобі? - запитала Марія. 

 - Ні, лише попередив. 

Тут постукала офіціантка:

 - Вибачте, він вже доїдає свій омлет, можете йти. 

 - Дякую, Вікторія, скажіть йому, що я вже йду. 

 - Добре, Маш... Подзвони, коли поговориш з ним. 

 - Добре, - відповіла Марія стурбовано, вона явно не хотіла з ним говорити. 

Марія, завершила розмову, і пішла в зал, де її вже чекали. 

З цим клієнтом, або точніше з Гобліном, проблеми вже як пів року, він розганяє всіх клієнтів, ніби як випадково. Може прийти в зал і щось кричати до свого співрозмовника. Не дає робити інші великі закази, тим, що сам бронює, а вже донедавна, почав шантажувати. І  дівчата, ніяк не можуть дати ради, до поліції не вернуться, тому що він все спростує, і вийде сухим з води. Ще їх зробить винними. 

 - Ви вже поснідали? 

 - Так, у вас, як завжди, все смачно. 

 - Дякую. Так про що, ви хочете поговорити? 

 - Хах, так одразу? Може давайте про щось інше поговоримо? 

 - Давайте по суті, - відчеканила Марія кожне слово. 

 - Ну, як що ви так просите, то давайте по суті. 

 - Я прийшла і слухаю вас, кажіть вже. 

 - Я попереджаю вас в останнє, як що ви не згодні з моїми умовами, то чекайте наслідків... 

 - Ви погрожуєте мені? 

 - Ні, та що ви, просто розмовляю з вами. 

 - Ага, я так і зрозуміла. 

 - Ви ж розумна і красива жінка, тож надіюся, що ви все зрозуміли, що потрібно робити?

 - Авжеж, все зрозуміла. 

 - І що ж саме, ви зрозуміли? 

 - Як поснідаєте, заберайтеся геть звідси. Смачного. 

 - Я завжди любив ваш характер і, завжди, ним захоплювався. 

 - Насолоджуйтеся цим моментом, бо буде ще краще. 

Вона встала і пішла до свого кабінету. Марія була дуже розлючена, бо розуміла, що рано чи пізно, він проявить себе ще гірше. 

Через деякий час прийшла офіціантка і сказала, що він пішов. Маша заспокоїлася і пішла робити свої справи. В них великий банкет заплановано. Одна впливова людина вирішила відсвяткувати своє день народження. Тож все має бути на ура. Облаштувати зал, знайти нових музикантів та ведучого, ще має бути якесь шоу, тож справ дуже багато. Всі метушилися, щоб встигнути до завтра все зробити.