2 Глава

 -  Доброго ранку, всім, - весело сказав Сас. 

 - Ти, як завжди, в гарному настрої, Стасе, - сказала домогосподиня Галина Петрівна. 

 -  Як не бути в настрої, коли запах вашого сирного пирога рознісся по цілому котеджу. Тільки вы вмієте такий пиріг пекти, - сказав Стас. 

 - Мене навчила мама Влада. Покійна Інна Олександрівна. Вона була чудовою господинею, вміла керувати всім. А пам'ятаєте, як ви з Владом заховалися в саді мами, а вона підняла всіх на ноги, щоб вас знайшли? Ви сиділи до вечора там, ми не знаходили собі місця, не знаючи де ви і що з вами. 

Хтось тихо підійшов і слухав їхню розмову. 

 - Якби хтось не розплакався, то ми і досі б там сиділи, - сміючись підійшов Влад. 

 - Я не плакав, а просто просльозився, - бурчливо сказав Стас. - Тоді був сильний вітер. 

 - Та не виправдовуйся, - Влад підійшов блище і похлопав Стаса по спині. 

 - Ах, хлопці, мені здається, що ви ніколи не подорослішаєте, - сказала Галина Петрівна. 

 - Доброго ранку, - усміхнено увійшла Аня, її краса зачарувала Влада, що той не зміг відповісти. 

 - Я вже хотів йти будити тебе, - сказав Стас. 

 - Ти не переживай, я давно вже встала, зайнялась спортом, прийняла душ, тож не потрібно мене будити. 

 - Як там Марія? - запитала Галина Петрівна, - вона встала? 

 - Так, я вже була в неї, їй набагато краще. 

 - Тоді добре, сідайте снідати, бо охолоне все. 

Шум і сміх лунав з вітальні, Марія прокинувшись, встала з ліжка, підійшла до дверей, легко відкрила їх і увійшла до зали, потім почула звідки долинує шум, не поспішаючи пішла туди. Її ще сили добре не відновились, вона відкрила двері у вітальню, шум затих, всі з відкритими очима дивилися на неї. Стас схопився з крісла і підійшов до неї. 

 - Чого ти встала? - схвильовано запитав Стас. 

 - Я не хочу лежати, - відповіла Марія. 

 -  Сідай коло мене, - Аня усміхаючись, подала їй руку. 

 - Добре. 

Марія сіла коло них, з'їла трішки сирного пирога. 

Після сніданку, хлопці поїхали по своїх справах. Дівчата залишились вдома, в кімнаті Марії, вони говорили. 

 - Ань, як там наш ресторан? 

 - Машань, ти не переживай, все добре. 

 - Як думаєш, чи може ще колись таке статися? 

 - Ти про таке не думай, все мине. 

 - Вони казали, що не залишуть нас в спокої. 

 - Влад сказав, що він все вирішить. 

 - До речі, ти як погодилася бути тут? Ти ж категорично відмовлялась, не хотіла його. 

 - Я не знала, куди мені звернутись, і я прийняла рішення бути тут. Це було не легко. 

 - Я знаю. Все, що не робиться, робиться на краще. 

Марія взяла руку Ані, тримаючи її кілька хвилин.