Врятована калина

Михасику подобався його ліс. Він знав тут, напевно, кожну стежку і кожен камінь. Дерева і кущі були особливо гарні влітку. Під час вітру вони ніби перемовлялись між собою шепотом листочків. На калиновому кущі, який ріс майже біля вхідних дверей, уже починали потроху дозрівати ягідки. Краса – невимовна.

 Мишеня збиралося до їжачка погуляти. Прямуючи до друга він подумки перебирав всі ігри на свіжому повітрі, які йому були відомі - хованки, доганялки, світлофор…..

- Привіт! – Михасик почув знайомий голос їжачка.

- Привіт! А я до тебе йду. Дивись, що причепилось на мої колючки.

Їжачок повернувся і показав кілька ягід суниці, які були в нього на спині. Михасик зняв їх і друзі сіли на пеньок смакувати.

- Де це ти ходив, що таку смакоту приніс? – запитало мишеня.

- Я вирішив скоротити шлях, тому і попрямував чагарниками. Йшов, йшов – а тоді не повірив своїм очам. Величезна ділянка суниці, стиглої і червоної. Хочеш, підемо ще посмакуємо?

- Звісно! – зрадів Михасик.

Вони йшли-йшли. Мишеня помітило заламану маленьку рослину, яка за формою листочків дуже нагадувала калину, що росла в нього біля дому. Йому стало шкода рослину, і він вирішив попіклуватися про неї. Взявши невелику суху гілку з землі Михасик встромив її в землю біля пошкодженого стебла. Потім він нахилив пошкоджений пагін до сухої гілки, ніби обперши його.

- Отак буде краще, можливо не засохне, а виживе!

- Оце ти молодець! – зрадів їжачок.

-  Треба буде спостерігати.

От вони і дістались до ділянки з суницею. Такої кількості ягід ніхто не очікував тут побачити. Найбільші і найстигліші друзі зразу ж зривали і їли. Так непомітно почало сутеніти. По дорозі додому вони жваво обговорювали те, що завтра знову сюди прийдуть але вже з кошиками. Щоб назбирати суниці і почастувати рідних.

Наступного дня мишеня з їжачком, взявши кошики, знову йшли знайомою дорогою. Михасикові не терпілось подивитися, чи врятоване ним стебло калини прижилося чи ні. Яким же був його подив, коли він побачив як гусениця сидить і об’їдає один з найкращих молодих листків.

- Що це ти робиш? – питає Михасик.

- Обідаю. – відповіла гусениця.

- Невже ти не бачиш, що цей пагін заламаний? Він от-от може засохнути. Я тільки вчора його випрямив і підпер до сухої гілки, щоб врятувати. З нього за кілька років виросте кущик корисної і смачної калини. А якщо ти зараз об’їси всі листочки, то він просто загине. Невже таки в лісі немає інших незламаних рослин з листочками, щоб похарчуватись?

- Ця була найближче до мене. І мені так зручно.

- Але ж ти розумієш, що довкола багато інших, здорових рослин. Не шкодь цій.

Гусениця сердитим поглядом глянула спочатку на Михасика, потім на їжачка, і повільно спустилась на землю. Їй не хотілось визнавати, що мишеня має рацію. Але серцем вона розуміла, що вчинила неправильно. Повільно переповзаючи на іншу рослину вона ще раз глянула на товаришів, але вже цього разу нічого не сказала.

Взявши кошики вони попрямували далі по суниці. Назбиравши вдосталь ягід,  Михасик з другом ще трішки пограли в хованки і попрямували додому.

З того дня Михасик щоранку навідувався до врятованої ним рослини, поливав її і спостерігав як вона відновлюється. Він точно знав, що за кілька років вона виросте і всі охочі зможуть частуватися смачною і корисною калиною. Такою, яка є і біля його дому.