Сюрприз для ніжної фіалки

Весняний настрій із самого ранку не покидав Вітусю. Здавалося, новий день принесе в життя якесь неочікуване диво. Так і сталося.

Вчителька історії вранці зайшла в свій кабінет, де на столі на неї вже чекала записка, віддрукована на принтері якимось химерним шрифтом, що нагадував старовинні письмена:

«Вітусю, від тебе залежить моє життя, скоріше два життя. Приходь увечері у бар «Золотий п'ятачок». На тебе чекатиме сюрприз.»

Блондинка здивовано здвигнула плечиками. Періодично у барі проводились вечірки, і одного разу вона навіть виграла коробку цукерок. Вирішивши, що нічим не ризикує, вирішила сходити і дізнатися, що ж це за сюрприз від якого залежать два життя. Інша б ще подумала, але Вітуся мала ризикований характер і полюбляла несподівані повороти долі, тому стала готуватися до чудової вечірки ще зранку.

Насправді викладачці було зовсім трішки моторошно, та похід в бар був єдиною розвагою в селі Кринички, де всі добре знали один одного. Спробуй щось сказати чи щось зробити не так — і про це знатиме кожна цікава кумася.

Уже добряче стемніло, та це не спинило дівчину. Цікавість узяла гору над здоровим глуздом. Треба ж іти, якщо саме від неї залежить чиєсь життя. Рішуче смикнула на себе двері бару, ступила через  поріг, і опинилася в справжній казці. Одного разу вона возила учнів у столичний планетарій, де демонстрували нічне небо з купою сузір’їв. От саме зараз їй здалося, що вона якимось дивом знову потрапила в планетарій і незабаром почує якусь цікаву історію від невидимого диктора. Залунала романтична мелодія, а проекція нічного неба почала рухатися, демонструючи їй діамантовий блиск зірок, які так і манили до себе. Вітуся зойкнула від подиву: тут тобі сузір’я Великої і Малої Ведмедиці, і Лебедя, і Персея, і, навіть, красуня Кассіопея. З темряви до дівчини вийшов Еммануїл:

— Привіт, Вітусю. Подобається мій сюрприз?

— Аякже, Маню. Це чудово. Неочікувано. Ти справжній талант. Нібито я десь знаходжуся у космосі посеред зірок, а не тут у «Золотому п’ятачку» ...

Не встигла блондинка договорити, як з іншого боку до неї підійшов статний брюнет у козацькому одязі: тут тобі і шапка смушева набакир, і вишиванка, і каптан гаптований.

Вітуся підстрибнула на місці і заляскала в долоньки від захвату:

— Я ж казала! Я ж знала! Кока, ти справжній козацький осавул. Тобі слід зіграти в нашому шкільному драмтеатрі.

— Чекай, кралечко. В мене для тебе й подарунок мається. А драмтеатр зачекає, я сам собі і драм, і театр.

Микола витягнув з торбинки щось загорнуте в хустину.

Дівчина розвернула хустину, і побачила добрячий шмат сала. Фізрук продовжив просторікувати, шукаючи в очах співрозмовниці захват:

— Вітусю, можемо прямо зараз розвести на вулиці багаття і посмажити сало. В мене й ковбаска домашня мається. Уяви собі, яка ж тільки романтика. Ми з тобою сидимо на колоді близесенько і смажимо на шпичках сало. Сало потихеньку починає шкварчати, а ми з тобою тільки вдвох без всяких там третіх зайвих. Під справжніми зорями можемо посидіти, а не оце от все... фальшиве.

– Ой, мені так незручно, — зашарілася блондинка.

— Незручно на стелі спати. А ласувати смаженим салом зі справжнім козарлюгою дуже навіть зручно, — не міг стриматись від свого коронного жарту Кока.

— А може дівчина не хоче з тобою щось там смажити? На вулиці он холодно, застудитися можна, — вставив свої п’ять копійок Еммануїл. — Я пропоную більш вишуканий десерт, ніж твоє калорійне смажене сало, козарлюга.

Ніби за помахом чарівної палички Вірус дістав з-за спини ароматний яблучний пиріг на таці, і з поклоном простягнув блондинці.

— Сам приготував. З думкою про тебе, Вітусю. Навіщо тобі той фізрук?