Чия кралечка та ще й без охорони?

На диво, після дзвінка на перерву, хвилин п'ять не відкривалися жодні двері. Раптом десь здалеку чоловіки почули цокіт підборів і миттєво набули гордої постави, чекаючи на вирок долі. Серця скував крижаний холод, коли вони нарешті побачили молоду викладачку, яка крокувала прямо до них.

Дівчина виглядала дуже привабливо, як і завжди. Середньої довжини біляве волосся завивалось у кокетливі кучерики, а великі сіро-блакитні очі дивилися здивовано з-під густих вій. Фіолетова сукенка згідно з останньою модою виставляла напоказ стрункі ніжки, взуті у високі ботильйони на шнурівці. Викладачка історії Віталіна Вікторівна, або скорочено-пестливо Вітуся (як її позаочі називали учні) володіла зовнішністю голлівудської зірки, але крім того, що майже завжди літала мріями у хмарах, ще й була улюбленою племінницею директриси Аврелії Микитівни. Чоловіки змовницьки перезирнулися між собою. Хоча вони нічого не говорили один одному вголос, але кожний хотів, щоб на місці «жертви» була інша дівчина. Хоча… Обом потайки хотілося пригорнути до себе таку кралечку.

— Спір в силі? Чи слабо? — прошепотів Еммануїл, відчуваючи азарт серйозної гри.

— Я не відступлюся, — насупився Микола, поправляючи кокетливо (як йому здалося) розтріпану зачіску.

Тим часом білявка підійшла прямісінько до них, навіть не підозрюючи про свою участь у житті кожного з них.

— Оу, Кока, Маня! Який сьогодні гарний день!

Чоловіки синхронно заскреготіли зубами. Добре, що з учнів ніхто цього не чує, а то не вистачало ще нових прізвисьок від підлітків. Саме з легкої руки Вітусі вони стали Кокою (скорочено від Микола) і Манею (коротко від Еммануїл). Нібито не досить вчителю трудового навчання, а заодно й фізкультури, отримати додатково (теж від любої Вітусі) прізвисько Лобзик, а викладачу фізики та інформатики — Вірус, котрий спочатку був Комп’ютерним Вірусом, а згодом прижилася тільки друга частина прізвиська. Тепер молоді чоловіки вже нічого з цим не могли вдіяти, адже прізвиська вчепилися в них кігтястими пазурами.

Тим часом Вітуся таємничим голосом додала:

— Хлопчики, а знаєте, який саме сьогодні день? — і не дочекавшись відповіді, прощебетала:

— Саме сьогодні багато років тому почалася знаменна битва під Жовтими Водами. Ну звісно ж, ви про це нічого не чули, адже вивчення минулого нашої країни цікавить лише істориків. Це вам не стругати держаки до граблів, чи перевстановлювати підвислу «вінду». Але потрібно знати свою історію, особливо учням, тому ви повинні мені допомогти. Ой, Кока, тебе б одягнути в козацьке вбрання, так точно б нагадував осавула самого Богдана Хмельницького. Як уявлю собі, що сидять собі вночі козаки біля ватри, цмулять люльки і радяться, як перемогти підступного ворога, але тільки холодні зорі блимають у відповідь. Ех, хотіла б я там опинитися. Хоч на мить.

Легенько обійшовши двох здивованих чоловіків, Вітуся почимчикувала далі коридором, залишивши за собою аромат квіткових парфумів. Нарешті, оговтавшись, Микола вичавив:

— Перемога моя, Вірусе. Хоче козака — вона його отримає.

Розвернувся і пішов геть, весело насвистуючи, і додав:

— Бачиш, вона тобі навіть не запропонувала якусь роль. Ця кралечка тебе й не помітила.

— Ще подивимося хто-кого, — пролунало у відповідь.