Руслан

Деколи Бог дає людині лице янгола, а всередині - змішує усі найтемніші фарби. 

Таким був і Руслан - дівчата його любили, але дуже коротко. За якийсь час, пізнавши його складну, нестійку та оманливу натуру, не просто йшли геть, а бігли. А хлопець збирав собі їх в колекцію покорених ним осіб. Вірив у свою силу.

Подруга Віруні, Оксанка теж потрапила у його нетрі. На застереження подруги не лише махнула рукою, а ще й вправно добавила туди гірчинки.

—Вірусю, ти просто завидуєш, бо він тебе не помічає!!! - закинула, як доросла.

Оксана, висока, худа восьмикласниця, з рудим коротким до плечей волоссям і делікатним, ледь помітним ластовинням, ніколи не вважала себе красивою. А тут - сам Руслан!!! Про що мова!!!

—Оксаночко, ти не мели дурню, мені він і задаром не треба, а тобі закрутить голову і ще добавить проблем! - спокійно додала Віруня. По собі вже знала.

Та її ніхто не слухав уже. Оксана, побачивши Руслана у кінці шкільного  коридору, швидкою ходою попрямувала туди. 

Десь через кілька тижнів, Оксанка прийшла до Віруні, вся у сльозах, з почервонілими очима на носом, збентежена та нервова, з проханням порятунку - Руслан розпускає про неї паскудні плітки, все, їй кінець і взагалі вона не хоче жити, і таке подібне.

А все почалася від запрошення на його день народження. 

Оксанка, окрилена, щаслива до небес, витягла свою найкращу смарагдову сукню, босоніжки на підборах, накрутила своє руде волосся на бігуді і рівно о третій, з подарунком,  вже дзвонила у двері до Руслі.

Відчинив сам Руслан. Привітався. Подякував за подарунок. Пройшли до квартири. Оксана виявилася єдиною гостею. По тілу пробіг наприємний холодок, але рішила, що побуде хоч годину і додому. 

Руслан був аж занадто гостинним, слухали музику, коштували страви, зготовані мамою хлопця. Година промайнула доволі швидко. Залишився десерт, але дівчина рішила збиратися.

—Я вже піду, дякую за гостину! - почала збиратися Оксанка.

— А я розраховував на цілий вечір! - з притиском відказав Руслан.

—Вибач, але в мене є ще справи на сьогодні, - одіваючи босоніжки відрізала Оксанка.

— Сяна, і чого ти так ламаєшся?! - несподівано викрикнув Руслан, притиснув дівчину до дверей, намагаючись задерти плаття. 

Оксанка одним прийом влупила йому по шиї так, що той скрутився на підлозі, щодуху побігла вниз по сходах, ніби він і далі за нею гнався. 

Десь в думках, дякувала своєму дядькові, який ще змалечку вчив іі прийомам самозахисту:

— Придурків у житті вистачає. Вчися! 

Таки так - вистачає і добрих, і злих. 

Історія з днем народження закінчилася для кожного своєю історією - Руслана ще раз заставили просити пробачення, Оксанка - навчилася цінувати свою красу, а Віруня - бути надійною подругою.

Через роки, Віруня довідалася чисто випадково про Руслю, від його кузини - одружився десь коло 30, мав двійко дітей. Одна дитина захворіла, незабаром й померла. Розійшлися. 

Життя втратило сенс. Лише алкоголь тимчасово обезболював душу. Тепер пробачення ніхто не заставляв просити, окрім своєї душі.