Розділ 36. Смерть Бікі

Розділ 36. Смерть Бікі

- Тобі, мабуть, холодно, візьми, - Платон накинув свою куртку на Бікі, лишившись у футболці. – Я все одно не мерзну.

Він справді переживав зараз якесь дивне збудження, азарт, чи що, тому не відчував сирості тунелю, яким вони йшли.   

Бікі здивовано глянула на Платона.  

- Дякую. Я вже звикла. Люблю цей аватар. Не думала, що потраплю в такі умови, треба було змінити на щось більш войовниче. У мене був аватар дівчини з села, такої собі пейзанки, кров з молоком, все при ній. Але чомусь не захотілося його взяти. А Рожеве Бікіні всім подобається, - вона почала застібати ґудзики. 

Куртка сягала до її колін, вона закуталась в неї, завернула рукави. Стала об’ємною і безформною, зовсім не схожою на звабливу спокусницю, але їй явно стало тепліше. 

Десь годину тому вони вилізли з кімнати, в якій переховувалися досі, через вузький люк у кутку підвалу. Кожен взяв по легкій торбі, в якій знаходилась аптечка, якась їжа, загорнута в спеціальний папір, ще якісь речі, які, мабуть, входили в інвентар гри. У Платона інвентарю чомусь не було із самого початку, та й зброю забрали. Але торбу йому виділили теж стандартну. 

Крапс ніс на плечах ще й ідентифікатор, незручний і, мабуть, важки агрегат. Хоч Інстант пропонував його лишити, але хлопчина відмовився. Пояснив це тим, що інколи ця машина видає відповіді на питання, коли знаходишся в безвиході або на роздоріжжі. Платон мав підозру, що це реалізація штучного інтелекту в цій віртреальності. Уакарі лишилися за дверима підвалу.

- Куди ми йдемо? – спитав Платон, крокуючи поряд із Бікі.

Брита потилиця Інстанта попереду демонструвала йому райдужну вісімку, а Крапс плентався позаду, його сопіння дратувало.

- До основної локації, - відповіла Бікі. – В нашу башту. Уакарі, правда, там на кожному кроці, але на поверхні. Тунелі під землею для них закриті. Ми звідти прийшли. Адже ми всі заспавнилися в грі без зброї та їжі. Саме у своїй башті. Довелося ходити й шукати необхідні речі на поверхні та під землею. Біля башти є вхід у підземні коридори. Спочатку було важко. Першим із нашої команди тут з’явився Інстант. А одразу ж потім Попелюшка... Та, яку вбили, - Бікі замовкла, мабуть, згадувала ту геймерку. Платон теж згадав дівчину з неприродно великими очима, як в аніме. 

- У башті є мапа локації на стіні. Тільки частина мапи, правда. Мабуть, інша частина в башті суперників. Або в центральній вежі. Ми туди так і не змогли проникнути, - продовжила Бікі.

- То скільки тих веж чи башт? – здивовано спитав Платон.  

- Три. Вони поєднані між собою широкими мостами. По мосту з нашого боку ми пройшли до центральної башти, але увійти не змогли, напевно, не всі завдання й умови виконано... 

Платон раптом згадав той малюнок, накреслений ескізом, який він знайшов на робочому столі Ембері, коли входив до її комп’ютера. Три чудернацькі башти, поєднані широкими мостами. Щось там ще було написано. Підпис якийсь... Цифри... «ВГ-563. Сон», - раптом послужливо з'явилася в його голові підказка. Хлопець аж призупинився, і Крапс мало не врізався в нього ззаду. Незлобливо щось забурчав і, обійшовши Платона, поплентався далі. 

Платон поспішив за всіма, аналізуючи на ходу дивну назву. «ВГ» - це, напевно, «Віртуозна Гра», тут зрозуміло. Цифри невідомо, що позначають. А що таке «Сон»? Башта наснилась Ембері, а потім вона її намалювала? Одні загадки. Але те, що цей малюнок і Ембері тісно пов’язані з «Віртуозною Грою» було зрозуміло. 

Отже, в одній із башт знаходиться команда Інстанта, а в іншій - суперники. В центральній, очевидно, вихід з гри. Але щоб вийти – треба зуміти потрапити в центральну башту. До речі, про вхід до неї... 

- А чому ви не змогли пройти в центральну башту? – спитав Платон, догнавши Бікі.

Вона мала поганий вигляд, бліда, риси обличчя загострилися, її била лихоманка. Мабуть, давалася взнаки рана, завдана уакарі. 

- Там треба ввести код. Ми поки що шукаємо його. Облазили майже всі доступні нам підземелля в цій локації. Але території уакарі закриті для нас. Їх сотні. А пістолет у нас був всього один. Зараз два, - Бікі показала Платонів пістолет, який не випускала з рук. – Але це смішно, йти на уаків з двома пістолетами... 

Платон задумався. Невже "п'ять, шість, три" – це код? Але заглиблюватися далі в цю тему він не став. Якщо зуміє потрапити до башти, то сам погляне, що там і як. 

Далі йшли мовчки. Тунелі відчутно почали підніматися догори, підлога під ногами пішла злегка під нахилом, а це значило, що скоро буде вихід на поверхню. 

Інстант зупинився, раптом віддер від стіни якусь залізну трубу й подав Платонові. 

- На хоч це, - буркнув він. - Зараз виходимо з тунелю і біжимо до входу в нашу башту. Не відставати. Бікі, страхуєш Крапса! Якщо уакарі, то не так страшно, в принципі, надворі день – їх не повинно бути. Вони сліпнуть на сонці. А от суперники можуть влаштувати засідку. Я йду першим... 

Він пішов повільно, зазирнув за ріг коридору і махнув рукою, покликав за собою. Платон, затиснувши трубу в руках і одразу відчувши себе більш захищеним, попрямував за Інстантом, Бікі й Крапс – позаду. 

Сонце засліпило очі, коли вони обережно вийшли на поверхню. Біля входу в підземелля росли густі кущі, а далі простягався відкритий майданчик, порослий низькою травою.