Розділ 28.1. Вилазка. Що було в ящику

Розділ 28.1. Вилазка. Що було в ящику

Надворі вже сяяли неонові вивіски, будинки вбралися у розсипи квадратиків вікон, схожих на оригінальні гірлянди, в небі тьмяно сяяв місяць, не в змозі суперничати з вогнями нічного міста...

Ще ходив транспорт, і Платон із пані Гросою швидко доїхали до центру. «Лампочки»-хмарочоси якраз повернулися до них фіолетовим боком, і Платон раптом подумав, що це дуже символічно. Адже ці хмарочоси світилися всіма кольорами веселки, які йшли смугами від фундаменту будинків і до їхніх найвищих поверхів. 

У хмарочосах в деяких офісах робота кипіла і вночі, тому на вході знову ніхто не звернув на парочку уваги. Просканували, зафіксували у системі і пропустили. 

Вони піднялися на двадцять третій поверх у вже знайомому Платонові ліфті і, вийшовши з нього, одразу натягнули маски та плівки-респіратори, котрі перед цим купили в нічній аптеці. Платон витягнув із кишені шокер, а пані Гроса затиснула в долоні невелику кульку, величиною з м’ячик для пінг-понгу. Коли її розчавити – звільниться газ, котрий одразу ж збиває з ніг: людина засинає після першого вдиху. Принаймні, так запевняла Платона колишня досвідчена поліцейська. Яка, правда, стверджувала, що працювала все життя лише з документами, але віднедавна Платон не дуже вірив у її баєчки для дітей. 

Підійшовши до дверей офісу, пані Гроса навіть не подумала стукати, а одразу ж почала завзято колупатися якоюсь довгою металічною штукою в замку, який тут був ще допотопний, механічний. Робила це тихо-тихо. 

- Стара добра відмичка ще ніколи не підводила, - прошепотіла вона Платонові. 

Почулося тихе клацання – і замок, напевно, відкрився, оскільки жінка махнула Платонові, відступаючи вбік: 

- На рахунок три! – знову зашипіла вона, і Платон відчув себе учасником якогось  бойовика. – Ти відчиняєш двері, швидко вбігаєш і, якщо треба, вражаєш його шокером, я встрибую за тобою і задіюю сонну кулю. 

Хлопець кивнув. 

«Один», - рахував він собі в голові, різко штовхнув двері й забіг у кімнату, одразу ж роззирнувся. 

Знайомий сизочолий офісник сидів у величезному зручному геймерському кріслі перед тим величезним екраном на всю стіну, на якому дрібними екранчиками розсипалися різні локації із віртуальної реальності. Він ще тільки почав розвертатися, здивовано вибалушивши очі крізь свої круглі окуляри, а Платон різко підскочив і приклав шокер до його плеча. «Два». 

Пані Гроса теж не гаяла часу – миттю вбігла до кімнати за Платоном і одразу ж після його швидкого руху шокером розчавила кулю зі снодійним газом просто перед носом в офісника.

Той, тимчасово паралізований, від дії газу обм’як у кріслі і заплющив очі. Заснув. «Три».

Все відбулося просто блискавично. Вони з пані Гросою були гарною командою. У Платона навіть майнула думка, що вони з жінкою спрацювалися б у команді у віртіграх: у неї була відмінна реакція! 

- Відійди від нього, - скомандувала пані Гроса й відскочила подалі, тягнучи за собою Платона за рукав. – Респіратори повинні нас захистити, але різне буває. Хвилин п’ять перечекаємо. 

Вони відійшли до дверей, і пані Гроса акуратно причинила двері, які так і стояли відчинені. 

- Наче все, - прошепотіла чомусь пані Гроса. – Цікава кімнатка! – ця репліка стосувалася інтер’єру, який вона розглядала з великим інтересом. 

- Одразу поглянемо в ящики? – спитав Платон. – Я зрозумів, що ви мали на увазі: вісім гравців із позначкою райдужного знаку - вісім ящиків, - він вже порахував, ящиків і справді було вісім.  

- Так, - кивнула жінка. – Не сумнівалась у твої кмітливості! 

Вони підійшли до стіни ліворуч і зупинилися перед першим ящиком. 

Це була висока коробка, зроблена з міцного пластику під деревину. Зараз, придивившись до ящика пильніше, Платон помітив, що вони сконструйовані по-особливому, наче мініатюрні кімнатки чи капсули з дверима. Адже у кожного «ящика» були двері!

На дверцятах першого ящика із самого верху Платон помітив ледь вловимий, майже затертий знак, намальований блакитною крейдою – горизонтальна вісімка. Це його надихнуло. Він різко розчинив незамкнені дверцята і ледь не впав від несподіванки: за дверима стояв Фред! Точна копія. Він був зафіксований спеціальними тримачами, які підтримували його тіло в горизонтальному положенні. Спеціальна система забезпечення життєдіяльності обплітала його тіло прозорими шлангами й трубами, приєднаними до невеликого плаского екрану, закріпленому на грудях. Там миготіли й увесь час змінювалися якісь написи, цифри, показники, графіки, діаграми... Система й справді була крута й вражаюча. Щось подібне, але набагато примітивніше стояло у вірткріслах. 

- Ого! – раптом почув Платон поруч голос пані Гроси, яка відчинила дверцята сусіднього ящика. – Платоне, тобі потрібно це побачити!