Розділ 28. Вилазка

Розділ 28. Вилазка

Під вечір Платонові подзвонила пані Гроса й вони домовилися, що вона забіжить до нього на хвилинку, бо мають переговорити про стан справ. У пані Гроси голос аж тремтів від цікавості, що ж такого дізнався Платон у Фреда. Бо про похід на роботу до Ембері хлопець їй ще не розповідав, вона цього не знала. 

Вони взагалі менше намагалися говорити по телефону про свої справи, бо розуміли обоє, що його можуть прослуховувати. Які захисти не став, але є умільці, які точно зможуть їх чи зламати, чи обійти... 

Пані Гроса прийшла вся, як завжди, карколомно неперевершена. Сипала жартами, але серйозно вислухала те, що розповів їй Платон і про Фреда, і також про цікавий кабінет на двадцять третьому поверсі правої «лампочки». Похвалила Платона, що з'їздив ще й на колишнє місце роботи Ембері. І в неї був досить цікавий погляд на це все. Її висновки, а потім і зухвала пропозиція вибили Платона з колії.

- Значить так, - промовила пані Гроса, відпивши трохи чаю, яким хлопець її пригощав. Сам він смакував чудовими круасанами, котрі принесла жінка. Зрозумів, що теж їх дуже полюбив і тепер купуватиме разом з хлібом у пана Марка. – Нам потрібно проникнути туди, в той офіс, і все з’ясувати на місці. Дуже мені це все не подобається! І той чоловік, якого ти описав! Я, здається, здогадуюсь, хто це! Але поки що не говоритиму, бо, можливо, помиляюся... Не буду зводити наклеп на незнайомого чоловіка, який, можливо, ні в чому не винен. Але якщо це той, про кого я думаю, - пані Гроса спохмурніла, - це не дуже добре. І твоя Ембері справді в біді... 

- У якій біді? – сполошився Платон. – Їй нічого не загрожує? Ну, справді серйозного? 

- Думаю, смерть їй точно не загрожує, а от.., - пані Гроса зупинила себе, зиркнувши на перестрашеного хлопця. - Та не будемо про це. Я готова до нашої вилазки! – з ентузіазмом схопилася вона на ноги й почала надягати на плечі свій рюкзачок.  

- До якої вилазки? – здивувався Платон  

- Ми зараз попрямуємо в центр, поїдемо до того офісу, схопимо того офісника і катуваннями та за допомогою сироватки правди випитаємо в нього всі його кровожерливі й кошмарні таємниці! – все це пані Гроса промовила низьким страшним голосом, стишивши його до моторошного шепоту, а потім весело розсміялася. – Платоне, зорієнтуємося на місці і будемо діяти по ситуації. Я хочу, поки ще не закінчився робочий день, поглянути на того службовця. Проте, я думаю, що і після закінчення робочого дня, і навіть уночі там точно хтось є. За ідеєю, вони повинні працювати і стежити цілодобово... Якщо мої підозри підтвердяться, тоді й справді доведеться діяти жорстко. У тебе є зброя? - гостро зиркнула на хлопця жінка.

Платон поперхнувся чаєм, який якраз пив, і закашлявся. Згадав чомусь Фреда, котрий міцно притискав до себе свій шокер, теж свого роду зброю, мабуть, також тримав його як захист від невідомих нападників, чи то придуманих, чи то існуючих насправді.  

- Яка зброя? Ви про що? Володіння зброєю заборонене законом! 

- Ой, я прошу тебе, - закотила очі пані Гроса. – Інколи аж противно, коли ти такий правильний і законослухняний! Я не мала на увазі вогнепальної. Ніж якийсь гострий, чи бита, чи, не знаю навіть, якась замашна палиця... 

- Немає! - відрізав Платон, злий, як чорт. Його образила репліка пані Гроси про його "правильність". Він звик користуватися зброєю лише у віртуальній реальності і лише у віртіграх. В інших ситуаціях навіть не уявляв, як можна підняти руку на кого-небудь. Раптом уявив, як вдаряє ножем того чоловіка із «Кристалу» і його аж занудило... 

- Та я жартую, дурбелик, - посміхнулася пані Гроса, побачивши вираз його обличчя. – Це на крайній випадок. У мене ще лишився один із засобів, які дали мені друзі, що створює сонний дим. Забіжимо до аптеки, купимо силіконові респіратори-наліпки на обличчя, щоб самим не вдихнути. І маски, щоб нас не впізнали, якщо що. Ех, згадаю молодість! Я у твої роки.., - пані Гроса замріяно глипнула на Платона. – Ну, так що, бита в тебе є? 

- Є шокер, -  буркнув Платон і пішов одягатися. 

Вся ця авантюра йому дуже не подобалася. Поки він натягував куртку і клав у кишеню маленький акуратний шокер, схожий на плескату коробочку, пані Гроса нетерпляче тупцяла коло вхідних дверей і голосно йому розповідала: 

- Мені дуже не сподобалося із твоєї розповіді знаєш що? Не те, що за Фредом слідкують і в нього стріляли. Я тут маю свою версію, чому вони так роблять. І він, в принципі, поки що в безпеці, якщо сидить у своїй квартирі і не каже носа надвір. Мені найбільше не сподобалися оті величезні коробки, які ти помітив у тому кабінеті! Кажеш, вони були великі, як коробки для холодильників?

- Так, високі, метрів два висотою, добротні, дерев’яні, - згадував Платон. 

- Ото ж бо й воно! – жінка замислено помовчала. – І скільки їх було там, ти не порахував? 

- Ну, - хлопець задумався. – Багато. Стояли в ряд під стіною. Чотири? П’ять? Шість? Може, й більше. Офіс великий, просторий... 

- От я не здивуюся, якщо їх там буде вісім! – переможно глянула пані Гроса на Платона, який вже відчиняв двері. Вони вийшли в коридор. – Платоне, треба бути готовим до будь-якого розвитку подій! Мені здається, моя інтуїція мене не підводить. А якщо так, то ми сьогодні, можливо, дізнаємося, де знаходиться тіло твоєї коханої Ембері!