Розділ 21. Помста пані Гроси

Розділ 21. Помста пані Гроси

- Смердить? – спитав Платон. - Ви щось підкинули в свою квартиру, щоб їм там смерділо? 

- Хлопчику мій, якби там просто смерділо, то вони відбулися б легким неприємним спогадом, але вони не знають, на кого натрапили! Мовчи! Слухай далі! Дай мені насолодитися! 

Пані Гроса замахала руками, аж Бомбус зацікавлено почав підстрибувати, думаючи, мабуть, що то з ним граються. 

- Я думав, це ти зіпсував повітря, - коректно промовив Шегрун. 

- То це може ти набздів, а на мене хочеш все звалити? – не був таким коректним Грот. – Бісів штатив! Присвіти, я тут щось не так повернув, не хоче ставати в пази! 

Деякий час чоловіки мочки кректали, встановлюючи, напевно, штатив телескопа, а потім знову верескнув Грот. 

- Слухай, я не можу ступити кроку, підошви поприлипали до підлоги! Ледве віддираю! Тут якась липучка! Посвіти-но сюди! Йоха-матоха! А це ще що таке? – у голосі чоловіка почулися панічні нотки. 

- Це, мої хлопчики, легенький і нешкідливий галюциноген номер сімдесят чотири. Для вас у самий раз! Ви вже його понюхали, а тепер почнете бачити чимало цікавих речей, - ласкаво відповіла пані Гроса, наче її міг почути зловмисник, який почав швидко говорити напарнику. 

- Ти чув? Там наче хтось ходить? – Грот не заспокоювався.

- Та нічого я не чув! Вмикай телескоп, скоро одинадцята, хлопець сяде за комп, а в тебе нічого не налаштовано! – можливо, Шегруна галюциноген ще не захопив остаточно, бо роздумував він раціонально й заклопотано.  

- Та я точно чув, що хтось там є! Може, то той дурний кіт? Піди подивися! Я поки зі взуттям розберуся. Це якийсь слиз! Чи клей? Підошви намертво вгрузли! Погано віддирається! – Грот почав вовтузитися, мікрофон, встановлений пані Гросою в квартирі чудово вловлював кожен шурхіт і кожне слово. – І світло увімкни! Хай йому грець, із цим маскуванням! Бабця точно не повернеться, а я тут в якесь лайно вліз! 

- Зараз буде найцікавіше! – змовницьки зашепотіла пані Гроса до Платона, аж очі в неї засяяли, як дві яскраві зірки. – Ех, шкода, що хлопці не дали відеокамеру! Зняти б це все та викласти у вірт! Моє відео було б у топах! 

Платон здивовано зиркнув на жінку: 

- А що? – глянула вона на Платона, роблячи наївне обличчя. – Я колись у свій час на подібних відосиках один зі своїх акаунтів у мільйонник вивела! Ти чув про блогерку Маріам-Кішечку? 

Платон кивнув, бо справді чув, давно, правда, її акаунт закрили, а сама вона десь зникла з вірту. І був з нею наче пов'язаний якийсь скандал. 

- Це була я! – гордо посміхнулася пані Гроса. – Три мільйони підписників, формування громадської думки і купа дурних і гидотних відео, неприємних мемів і ситкомів на межі! Ти знаєш, Платоне, що люди люблять все огидне і юродиве? Або смішне, але без сміху? Просто тупі відео ставали вірусняками! Я й такого типу відео, які по роботі ми робили, - кивнула пані Гроса на телефон, - туди кілька запхала. Саме по них мене й викрили, - вона зітхнула. – Догана, все таке! Мало з роботи не вилетіла. Але все так і залишилося в таємниці. Ти теж, дивися, нікому про це не розповідай! – жінка помахала пальчиком. - Але ж дуже смішно було, як ось зараз! 

- І ви закрили той блогерський канал? – зацікавився Платон. 

- Довелося. Але я завела новий! – гордо відповіла жінка. Проте хитро не розповіла про те, який канал і під яким іменем, а спитати Платон якось посоромився. 

Тим часом Шергун у квартирі пані Гроси необачно увімкнув світло. 

- А-а-а! Що це таке, Шергуне, що це?! – крик Грота навіть через телефон вдарив по вухах. 

- Я не зрозумів, це.., - Шергун теж був у тихому ауті, його голос наповнився жахом і переляком. – К-к-к... 

- Там біля вікна розлита червона масляниста фарба із характерним запахом і трохи клею, - скромно відвівши очі, пояснила пані Гроса на німе Платонове запитання. – Разом з галюциногеном – грандіозний ефект! 

- Мої руки! Мої ноги! – Грот, напевно, впав на підлогу, бо почувся сильний гуркіт, а за ним іще один, напевно, то гепнувся і телескоп. 

- Придурок! – зарепетував Шергун. – Телескоп! Він тисячі коштує! Будемо кілька років працювати, поки віддамо! Там же комп’ютерні навороти й додаткове спеціальне забезпечення!  

- Який телескоп?! – закричав йому у відповідь Грот. – Тут кров! Море крові! Ти що, не бачиш?! Бабцю вбили! 

- Яку бабцю? – спитав Шергун. 

- Нашу бабцю! Не поїхала вона до подруги! Її тут прикінчили! Бачиш, крові скільки? Мої руки всі в крові! Я вбивця!

- Піднімися з підлоги, ти сам придурок! – відповів йому Шергун. – А тіло де? 

- Яке тіло? – здивовано спитав Грот, видаючи гуркіт, мабуть, намагався встати, чіплявся об телескоп і ковзав по слизькій підлозі. 

- Бабцине тіло! – терпляче пояснив йому Шергун. Але його, напевно, теж почало пронимати навіювання, бо він раптом вкрадливо спитав. – Ти чув? На кухні хтось є! 

- Я ж казав! – почав шепотіти Грот. – Це вбивця! – і раптом тоненько-претоненько запищав. – Шергунчику, я боюся!

- А що там на кухні? – спитав Платон, якого зненацька захопила ця "радіовистава".