Розділ 20. Дивна розмова

Розділ 20. Дивна розмова

Пані Гроса натиснула на екран – і з телефона Платон почув знайомий голос, говорив той чолов’яга, якого звали Гротом і котрий, наскільки Платон пам’ятав, постійно був незадоволений своїм напарником. Ось і зараз щось зашурхотіло, а потім він сказав: 

- Точно не повернеться? Не вмикай світло! От зараза, ти що, Шегруне, зовсім дурний? Вимкни зараз же! Бабця ж не вдома! 

- А може, вона забула його вимкнути? Могло ж таке бути, - огризнувся другий. 

Платон з пані Гросою синхронно зиркнули у вікно кухні. Надворі вже стемніло, у домі напроти сяяли квадратики вікон, і один з них раптово погас. 

Тут Платона пронизала раптова шалена думка і він, рвучко схопившись на ноги, натиснув кнопку біля вікна: на шибки опустилися тонкі, але непроникні жалюзі. 

- Молодець, - похвалила пані Гроса, - миттєво зорієнтувався! Я сама могла б подумати, що треба зашторити тут вікна, адже зараз вони будуть ставити свій телескоп і спостерігати, що ти робиш. Але у кімнаті, де сидиш за комп’ютером, не затуляй вікна, щоб їх не сполохати! Я буду на кухні поки що. Якщо побачать мене – запідозрять нашу змову. Може, й втечуть до того, як їх накриє мій сюрприз. Чекаю - не дочекаюся! – жінка у передчутті оскалилась у несподівано хижій посмішці, і Платон зрозумів, що пані Гроса не така вже проста й весела, якою здається на перший погляд. Бути її ворогом він би не хотів. 

- Сюрприз? Що за сюрприз? – чомусь зашепотів хлопець, рефлекторно притишивши свій голос, бо підслуховування за незнайомцями викликало в нього рефлекси завзятого нишпорки. 

- Почуєш! – злорадно ощерилась жінка білосніжними зубами. – Ненавиджу, коли мене називають бабцею! І мщуся за таке! – вона підморгнула Платонові. - Останній з таких необачних і язикатих потрапив до лікарні  з переломом руки! - Платон на ці слова вирячився на пані Гросу з німим запитанням, здивуванням, повагою і щирим захопленням, а вона пояснила. – Не подумай нічого поганого. Невдало впав. Ну, так вийшло... 

І жінка захихотіла. 

- Бабця поїхала до подружки. Кричала на всю квартиру, домовляючись, так що сьогодні можна спокійно тут облаштуватися і не смикатися, - той, який був більш мовчазним, якого Грот назвав Шегруном, теж подав голос. – Не подобається мені її присипати, якось не по людськи. Могли б якось по-іншому придумати спостерігати за об’єктом. 

- Ти ж бачив, - загупав Грот, очевидно, штативом телескопа, бо почулися якісь ляскання і шурхотіння, - його будинок екранований. А нам треба вловити момент. Перший раз, коли він це зробив, я й не зрозумів нічого толком. Тепер знаю, який це має вигляд – і точно не пропущу! 

- Ти запис хоч ведеш? – гмикнув Шегрун. – Шеф сто разів наголошував: відео робити обов’язково! 

- Звичайно! – обурився Грот. – Я йому все здав із попередніх разів. Він задоволений. До речі, Нуль із П’ятаком, які ведуть четвертого об’єкта, сказали, що їхня пташка майже готова. А наш все брикається! Їм легше – вони в сусідній квартирі облаштувалися. Не треба бігати туди-сюди кожного разу, як ми. Пощастило.  

- Та наш взагалі якийсь не такий! Йому ж пояснили нормальною мовою: велика фора, додаткові переваги! Та на його місці інший і не задумувався б. А він зробив перерву! Бігає, як нуб на каруселі! Тепер знову заново треба! Тьфу! Та що це таке, чорт забирай?! Чим це так смердить? 

- Почалося! – прошепотіла пані Гроса й змовницьки підморгнула Платонові. -  Побачимо, на скільки їх вистачить...