Розділ 17.8. Що розповіла Ембері

Розділ 17.8. Що розповіла Ембері

- Де ти була, Ембері, чому зникла? Твої батьки сходять з розуму, розшукуючи тебе! Я перелопатив увесь вірт, але не міг тебе знайти. І я... Я шукав тебе, був у твоєму приваті, - Платон вирішив відверто зізнатися, що проник в її особистий кабінет, щоб не було потім зайвих питань. – Там все перевернуто доверху дном, наче хтось щось шукав... Я хвилювався за тебе! 

Плечі Ембері здригнулися. Платонові було приємно тримати дівчину в обіймах, але коли перша емоційнв хвиля минула, Ембері відсторонилася, почервонівши, і промовила: 

- Вибач. Я... Я не хотіла, це просто... Дуже рада була тебе побачити... 

Отже, це просто був емоційний сплеск щирої радості, нічого більше? І Ембері просто піддалася його обіймам і губам, а насправді нічого до нього, Платона, не відчуває? Хлопець дуже засмутився, але не подав виду, бадьоро і награно весело відповів, щоб знищити всі непотрібні недомовки між ними:  

- Та нічого. Буває. Я сам так зрадів, що ти знайшлася, от і теж трохи... е-е-е... переборщив, мабуть. Та розповідай, - він підійшов до гори каміння, знайшов більш-менш зручний схил і поклав на нього свою торбу.

Перед цим, звичайно ж, витягнув стрілу, яка пробила інвентарний сховок і, як виявилося, застрягла в туго скрученій куртці, яку Платон ще там, біля тину, сховав до торби. На куртку було накладено додатково магічне заклинання «Кам'яна шкіра», так як і на тіло гравця, тому хлопцеві дуже пощастило, що його не вибило з гри цією стрілою. 

- Сідай, - вказав він на торбу і сів поруч, - я хочу почути про все, що з тобою сталося! 

Ембері спохмурніла. Можливо, вона вагалася, чи сідати поряд з Платоном (і саме про це в першу чергу подумав хлопець), а може, ще щось зупиняло її. Проте рвучко хитнувши головою, наче відігнавши надокучливих мух, дівчина сіла поряд, і Платон гостро відчував тепло її тіла поряд зі своєю рукою.  

- Я не знаю, що зі мною трапилося, - проговорила Ембері повільно, задумливо взяла маленький камінчик і почала його перекладати з руки в руку. -  Ні, не так, Платоне, я знаю, де я і що зі мною сталося, але наче й не пам’ятаю минулого. Саме того періоду часу, який міг би пояснити, як я тут опинилася. Немовбито жила в двох різних життях. Було життя, коли ми з тобою і Фоксом робили різні дурниці в реалі й віртуалі, в якому була наша школа, мої батьки, мій дім... Все це я пам’ятаю чітко. А потім провал. Я опам'яталась у вірті... І живу тут іншим життям, яке підпорядковане зовсім іншим законам. Платоне, це страшно! Я нереальна. Точніше, віртуальна, бо повернутися додому не можу! Не знаю, де знаходжуся зараз у реалі. Адже ти знаєш, щоб повернутися, треба мати тіло, а його... Таке враження, що мене не існує... Може, я бот, Платоне? - в очах Ембері стояли сльози.

- Цього не може бути! – вигукнув Платон. – Боти й штучно створені персонажі у самому вірті та віртуальних іграх не мають такої чітко прописаної структури, як твій аватар! А я ще думав, що мене дивує у всіх тих твої клонах, яких мені довелося знищити на цьому рівні! Всі вони, наче живі, немає жодного, за котрого б грав ШІ. А у іграх, ти ж знаєш, обов’язково повинен бути процент гравців, якими керує ШІ. Це правило було введено в 2124 році на Форумі Геймерських Віртсистем. Це ще називалося «квота ШІ». Але тоді обов’язковою умовою для візуалізацій ботів була їхня схематичність в образах. І якщо ти граєш в грі чи зустрічаєш такого віртака в системі, то знаєш напевно, що за ним не стоїть людина: вони мають нечіткі структури. А тут я не бачив жодного бота. Може, це особливості нинішньої Віртуозної Гри? Я до чого веду, - Платон захвилювався, - ти реальна, справжня, я торкався до тебе, і у мене склалося враження, що ми взагалі в реалі! – Платон недоречно знову пригадав поцілунок з Ембері, і опустив погляд. Йому хотілося знову поцілувати дівчину, але цього, напевно, вже ніколи не станеться. – Твоє тіло знаходиться в реалі, я тобі кажу! 

- Так, я пам’ятаю про цю квоту, - кивнула Ембері. – І я відчуваю себе, як завжди у вірті. Навіть, як ти кажеш, маю більше відчуттів і емоцій... Точно, як в реалі! – вигукнула вона. – Але я не можу вийти з вірту, Платоне! Я тут застрягла, бо не знаю, де я знаходжуся в реалі!

Платон вперше про таке чув. Звичайно, бували такі геймери, які забували про час, забували про все, перебували у вірті дуже довго, і їхнє тіло повільно вмирало. Таких називали «віртдайди»*. Але зараз у системах вірткостюмів і шоломів стояли спеціальні запобіжники, налаштовані програмно, які автоматично викидали гравців з вірту, якщо життєві показники ставали загрозливими для здоров’я людини. Й Ембері перебувала у вірті такий довгий час, що її однозначно мало викинути з вірту. Але не викинуло.  

- Розкажи про себе із самого початку. Як ти тут опинилася, - попросив Платон.

- У вірті чи в грі? – спитала дівчина.  

- У вірті для початку, - уточнив хлопець. – І чому тебе не бачить жодна система? Я не можу зрозуміти. Це дивно.

- У вірті я опинилася два дні тому. Почала себе усвідомлювати в буферній зоні між Старим і Новим світами...  
__________ 
*Слово походить від фрази «You died!» - «Ти помер!», якою часто закінчуються комп’ютерні ігри, якщо гравця було знищено.