Розділ 16.1. Пані Гроса

Розділ 16.1. Пані Гроса

- Геть звідси, мале бісеня, - добродушно відштовхнув Платон кошеня, вибираючись з-під ліжка. Обтрусився від пилу і не встиг ступити й кроку, як почув за спиною голос:

- Юначе, а що ви робите в моїй квартирі? Ви хто? Злодій?

Хлопець обернувся. Пані Гроса напівсиділа в ліжку, опираючись на подушку, дивилася на нього підозріло і зовсім без страху. Дивна бабця, зовсім не боїться незнайомого чоловіка в квартирі.

- Я... е-е-е... від пана Марка, - не зміг придумати Платон іншого виправдання, чому вилазив з-під ліжка. - Він передав вам круасани і просив розпитати, чому ви сьогодні не зайшли за своїми традиційними ранковими смаколиками. Він дуже хвилюється, чи не сталося чогось із вами, пані Гросо. Мене звати Платон, я теж купую свіжий хліб у крамничці "Золотий смак"...

Хлопець розумів, що говорить забагато, але йому було ніяково, що жінка застала його в такій нестандартній ситуації.

- Невже під моїм ліжком нині знаходяться вхідні двері? - спитала бабця, відкидаючи ковдру вбік і сідаючи на ліжку. - Круасани, я бачу, справді у вас в руках! Зараз же ходімте пити чай і ви все мені розкажете! Але чисту правду! А не вигадки! - останні репліки пані Гроса додала, коли побачила, як Платон відвів погляд, бо подумав, чи варто все-таки розповісти про свою сьогоднішню пригоду в її квартирі. Він хотів спочатку сам все гарно обдумати і зробити якісь висновки. Але бабця виявилася жвавою і безапеляційною!

Вона була одягнена в ядучо-зелену махрову піжаму й схожа була на якогось кумедного персонажа з комп'ютерної гри для дітей. Накинула капці й поспішила на кухню. За нею, голосно нявкаючи й задерши хвіст, побігло й кошеня.

Платонові довелося теж плентатися слідом.

Круасани стояли на столі, чай парував у елегантних порцелянових чашечках, малий Бомбус, так звали кошенятко, виїдав свій корм з котячої миски, а Платон з пані Гросою розмовляли. Точніше, він розповідав про те, що побачив і пережив у її квартирі, виявивши двері відчиненими. Вона слухала мовчки, лише поглянула з втіхою на кошеня, коли Платон жалівся, як те мало його не викрило, занявкавши під ліжком.

- А я думаю, чому в мене голова почала боліти, - задумливо промовила жінка, коли Платон закінчив свою розповідь. - Ніколи в житті я на це не скаржилася, і раптом... А виявляється, від постійних снодійних пластирів! Ось і слід тепер бачу! - вона показала маленький ледь помітний прямокутничок на тильній стороні долоні. - І запах чужий у квартирі, хоча гості в мене бувають нечасто. А тут он воно що! Схоже на стеження за тобою, Платоне!

- Я теж так подумав, - кивнув хлопець, відкушуючи добрячий шмат круасана. Він був неймовірно смачний, як, в принципі, все у пана Марка. - Говорили, що увечері знову тут будуть. Я тепер хвилююся за вас.

- Якраз за мене не треба хвилюватися, - заперечила пані Гроса. - Стеження ведеться за тобою. І дуже недолуго, наче напоказ. Справжні професіонали так не роблять. Тут щось інше. Домашні заготовки і кустарщина, одним словом...

Цю жінку вже зовсім не можна було назвати бабцею. Адже виявилася вона за характером, як вогонь. Її енергії та здоровому глуздові могли б позаздрити й деякі молоді люди.

- Дуже дивно, що ти опинився саме в тій квартирі, з якої за тобою ведеться стеження. Це не може бути збігом чи випадковістю. Так, у житті буває різне, але я, Платоне, колись працювала в аналітичному відділі поліції, тому знаю, про що кажу. Тепер до мене так просто не проникнути, я маю деякі секрети у шафі, - жінка посміхнулася. - І скелети також. Образно кажучи, звичайно...