Розділ 7. Кристал

Розділ 7. Кристал

І справді кинувши втішеному охоронцеві на ходу продизайноване відео, вставивши в нього рекламу відомого собачого корму, Платон поспішив додому. Треба було добре подумати і пошукати інформацію у вірті. На відкритих і закритих платформах, оскільки згадана Фредом назва «Кристал» навела хлопця на одну думку.

Колись давно, коли вони тільки почали притиратися з Ембері та Фоксом одне до одного у віртіграх і взагалі привчатися до командної гри, вони грали в гейм під назвою «Кристал». Їм тоді було, якщо Платон не помилявся, чи по тринадцять, чи по чотирнадцять років.

У ерпеге-грі під назвою «Кристал» треба було пройти чимало рівнів: і простих, і складних. Саме після цієї гри вони стали грати разом утрьох вже постійно, не переходячи до інших команд. Це на той час була найкраще дизайнована гра, і, можливо, саме з неї й почалося в Ембері захоплення візуалом вірту, дизайном інтерфейсів та інтер’єрів особистих кімнат і кабінетів віртпростору.

На одному з рівнів, вже майже у фіналі, перед основною битвою, була локація з кристалом небаченої краси. Платон пам’ятав, як захоплено його розглядали всі гравці, котрі доходили до цього рівня. Ембері тоді сказала, що це буде символом її мрії. Якої мрії – не говорила, але з тих пір малюнки кристалів часто фігурували в її шкіцах, проєктах і замальовках. І ще вони тоді виявили в тому кристалі схованку, в якій знаходилися дивовижні магічні речі, що допомогли їм пройти останній рівень гри і перемогти боса. Та не в цьому річ. Ембері тоді захоплювалася майстерно зробленою схованкою, яку не міг знайти у грі ніхто, крім Платона. Він, чесно кажучи, просто ненароком наступив на якийсь непримітний корч, якого чомусь ніхто не бачив, крім нього, і сховок відкрився. Дівчина сказала, що якби вона заховала що-небудь цінне у вірті – то це була б саме ця схованка, яка у всіх на виду, але ніхто не може її відкрити, лише одиниці. Та й то кожен у своїй локації вірту, тобто схованка для кожної команди індивідуальна.

«На всяк випадок треба відвідати «Кристал», - подумав хлопець, переходячи дорогу. – Раптом Ембері лишила там щось цінне? Або якийсь натяк про те, де вона перебуває? Чи щось подібне?».

Платон пожалкував, що не розпитав у Фреда про «Кристал», з яким працювала Ембері, більш детально. Чи це була віртуальна гра? Чи просто так називався проєкт, у якому сиділа дівчина? Може, просто збіг назв? Але як уявив, що зараз повернеться і знову побачить обличчя неприємного типа, то аж зуби заскреготіли. Ні, якось сам впорається з цією халепою!

«Віртуозна Гра! Віртуозна Гра! Завтра! Не забудьте!» - з великого білборда, зробленого у вигляді екрана, до Платона підморгувала вродлива красуня, котра запрошувала заплатити всього тисячу гривень і отримати доступ до проходження воістину всенародної віртуальної щорічної гри. Всі гроші, які учасники платили за участь в геймі, йшли у фонд гри, і переможець потім отримував увесь великий куш. Плюс до цих грошей додавали свої частини компанії, які хотіли прорекламувати себе у вірті, а таких було чимало, і початковий капітал гри зростав у рази.

Платон теж планував брати участь у грі. Вони всі троє з їхньої команди завжди це робили. Шкода, що не можна було грати в команді, тобі їхні шанси дуже б зросли. Але й поодинці друзі досягали високих результатів. Але ніколи не були переможцями, звичайно. Кажуть, в грі все було підкуплено, відомо заздалегідь, хто отримає приз. І це, звісно, не могла бути людина з бідного району, така, як Платон. Але ризик, азарт, надія і сподівання кликали завжди вперед, манили й грошима, а також кидали виклик вмінням і навичкам перебування у вірті. Невже цього року все пройде без Ембері? Платон відвернувся від яскравого прямокутника рекламного щита й поспішив додому.

Біганина у вірті й реалі в пошуках Ембері втомила хлопця. Але він вирішив не відкладати свої плани щодо відвідання гри "Кристал", тому одразу ж заліз у вірткостюм. Поки йшов через вірт до її початку, отримав повідомлення від батьків. Мама питала, чи братиме він участь у Віртуозній Грі, бо вони з татом хочуть спробувати й цього року, хоча кожного разу, вилетівши ще на початковому етапі і навіть не дійшовши до справді складних випробувань, зарікалися це робити. "Тільки гроші з бідних українців стягують!" - завжди обурювався тато після чергового програшу. Але все одно наступного року брав участь. Мама питала, чи є в Платона гроші на гру, і якщо немає - то вони з татом пропонували позичити в них. Розуміли, що таку розвагу гріх пропустити, бо про це свято вірту говоритимуть всі і дуже довго, обговорюючи свої дії та хвилювання під час процесу гри. Вірт-шоу, фільми, меми, пости, відео, квести - все потім крутилося навколо цієї теми.

У Платона справді грошей було катма. Навіть у Фокса позичив на ремонт "шапки". Тому відписав батькам, що позичить у них гроші, але віддасть після виплати заробітної плати. Тим більше, що проєкт, над яким він працював останні дні, вже був готовий, хлопець давно відіслав його своєму начальнику і міг спокійно займатися своїми справами.

У "Кристалі" все було так, як він пам'ятав із дитинства. Гра, звичайно, була вже давно застарілою. І хоч виходили якісь оновлення й релізи, вже не мала такої популярності, як у Платоновому дитинстві. Він швидко пробіг перші рівні, захопився і далі вже йшов швидко й переможно, відмічаючи, що те, як він грав у цю гру в дитинстві і як грає зараз - це небо і земля. Все вдавалося легко й швидко.

Ось і передостанній рівень. Великий дивовижний кристал навіть зараз здавався Платонові неперевершеним дизайнерським шедевром. Він підійшов до підніжжя каменя, наступив на гілку, яка стирчала з віртуального ґрунту. В кристалі з'явилася ніша. І в ній щось лежало.