Глава 6

Після тієї зустрічі у парку від Антона не було дзвінків і повідомлень більше двох тижнів. Хоча до цього вони спілкувались кожні 2-3 дні. Тому Олександр здивувався, коли товариш подзвонив йому.

– У нас біда, – схвильованим голосом промовив Антон.

– Що таке, підписники зникли? – саркастично запитав Сашко.

– Гроші зникли! – із злістю відповів приятель.

– Не зрозумів…

– Я теж не розумію.

– Ти можеш нормально пояснити, що сталося?

Пауза, мабуть, Антон збирається з думками або намагається заспокоїтись. Через пару хвилин знову почувся його голос, схвильований, проте вже не злий:

– Гроші з донату зникли. Їх немає. Я ж не думаю, що це ти забрав?

– Як я міг забрати, якщо ти почав користуватися новим сервісом, до якого я не маю доступу?

– Не маєш? А, точно, я ж тобі тільки готівку передавав. Коротше, виходить, що нас обікрали.

– Не второпаю. Може, банк забрав? Чи не знаю… Ну як могли вкрасти з банківського рахунку?

Сашко почув роздратоване сопіння товариша. Та що ж хлопець такого сказав, що Антон знову на нього розсердився?

– Не з банківського, а з рахунку того сервісу, – нарешті вигукнув Антон. – Я раз на тиждень переказував кошти на банківську картку. Ну який сенс робити це щодня? Так в кінці тижня один раз переказав нормальну суму і все.

– Я ж тебе питав, ти довіряєш тому… як його там… Хто тобі той сервіс порекомендував?

– Хитрий Лис, але він тут ні до чого. Я тобі точно кажу. Він сам у шоці.

Олександр подумки вилаявся. Тепер вже йому знадобилося кілька хвилин, щоб заспокоїтись.

– Нащо ти розпатякав тому Лису про те, що в тебе вкрали пожертвування? Ти зовсім з глузду з’їхав, корона на мозок давить?

– Так а що я повинен був зробити? Заходжу на сервіс, дивлюсь – пусто. Хоча позавчора там була значна сума. Я й подумав, що може збій якийсь у сервісі, запитав Лиса, він більш досвідчений. Ну й розповів про проблему. Коротше, це не має значення. Давай міркувати, що робити.

– Йди до поліції. Що тут ще можна зробити?

Антон кинув слухавку. Що ще можна чекати від Сашка? «Йди до поліції». Ну молодець, гарна порада, нічого не скажеш. Ні, тут потрібно щось придумати, якось знайти злодія. Може, звернутися до блогерів, порадять якогось хакера чи щось таке? Хлопець швидко написав кілька повідомлень, і в очікуванні відповідей став крокувати вперед-назад. Як тут всидіти на місці?

Дзвіночок, перша відповідь. «Ні, бро, вибач, нікого не знаю з цієї галузі», – повідомлення від ДаркоВовка. Потім ще одне, від Злюки Дівчулі, за сенсом таке ж саме. Після того, як відповів останній блогер, до якого хлопець звернувся, Антон зрозумів, що допомоги чекати ні від кого. Доведеться діяти самому. Але як?

Відкрив Інтернет, пошук, форуми. Куди не глянь, всі радять звернутись у поліцію. Хоча, стривай… Рекомендація якогось юриста, який знається на подібних справах. Добре, що Антон ще не встиг витратити гроші з минулого переказування, на оплату консультації вистачить.

Юрист, вислухавши розповідь Антона, кивнув. Таке трапляється не те що часто, але буває. Не дарма ж відомі люди приділяють стільки уваги власній безпеці. Безліч шахраїв намагаються їх обікрасти, причому поцупити не тільки кошти, але й особисті фотографії, переписку – за це можна отримати ще більше грошей. Цьому хлопцю теж необхідно було потурбуватися про безпеку, адже він всюди казав, що збирає пожертвування, а значить, рано чи пізно привернув би увагу злодіїв.

– Дивіться, – промовив юрист, – перш за все, вам потрібно піти до поліції та написати заяву. Вони відкриють справу та почнуть пошуки. Не заперечуйте, зараз правоохоронні  органи працюють добре, в них є обладнання та фахівці, щоб розкривати злочини в Інтернеті. Кіберполіція, так називається підрозділ. По-друге, я звернусь до свого знайомого, він розуміється на кібербезпеці, звичайно, це буде коштувати певну суму, але він може допомогти. Краще діяти з усіх фронтів, тим більше, що час зараз грає проти нас. Чим швидше знайдуть злодія, тим менше він встигне витратити вкрадені кошти.

Спокійний розсудливий голос юриста вселив у Антона надію. Справді, він же ні в чому не винний, то чому має самотужки шукати хакера? Хай пошуками займаються спеціалісти. А йому потрібно продовжувати нарощувати аудиторію, навіть з більшими силами, щоб компенсувати зниклі гроші.

Але тут на нього чекав новий удар. Ледь вийшовши з будівлі юридичної контори, Антон зазирнув у смартфон і мало не впав. Під останніми постами рясніють коментарі:

«Ми йому вірили, а він звичайний шахрай».

«Дітям він допомагає, еге ж! У фотошопі ті чеки зробив, а сам на наші гроші шикував». Під цим коментарем зображення, де Антон сидить у… Рендж Ровері.

«Та тут з самого початку все ясно було, а ви, лохи й купились». Під цим коментарем Антон у компанії двох дівчат лежить на пляжі, а навколо пальми, вивіски з іноземними написами, поруч океан.

– Та я в житті за кордон не виїжджав! – Антон відчув, як ноги стали ватяними.

Він продивився ще з десяток коментарів, але вони в тих чи інших виразах говорять про те саме, що й попередні. Антон – шахрай, крадій, злодій, який привласнив гроші з пожертвувань, а тепер виправдовується тим, що їх нібито поцупили.

– Стоп! – промовив хлопець. – А звідки вони взагалі про це взнали? Я ж сказав про це лише…

Згадуючи, кому він розказав про проблему, Антон нарахував вісім чоловік. Тобто, хтось з них розповів іншим? Всього лише за якісь три години, поки хлопець їздив до юриста і сидів на консультації? Що за маячня…

Не гаючи часу, Антон подзвонив ДаркоВовку. Писати повідомлення ніколи, потрібно швидше про все дізнатись.

– Алло, Євген? Привіт. Слухай, а ти про викрадені у мене гроші нікому не розповідав? Та ні, що ти… я ж не це маю на увазі, просто… Так, так, зрозумів. Вибач, звісно, я не… ага, бувай.

Розмова з Хитрим Лисом була майже такою ж, тільки той ще обурився, начебто Антон підозрює його у крадіжці. Хоча, якщо чесно, підстави для підозр є, адже саме цей блогер порекомендував той клятий сервіс. Дешево і надійно, ага… Ось тобі й «надійно». Ну щоправда, стосовно «дешево» не обманув.