Глава 5

Спека, навіть тінь від дерев у парку не може сховати від пекучих сонячних променів. Антон з Олександром присіли на лавку, озираючись у пошуках більш прохолодного місця. Та схоже, ця лавка – єдине місце, де сонце припікає менш за все.

– Що ти хотів розповісти? – запитав Сашко. – Чому така терміновість?

Антон, періодично зазираючи в смартфон, з досадою відповів:

– Щось мої пости вже не набирають популярності.

– Ну, ти досяг певного піку, причому за доволі короткий термін. А зараз все йде так, як повинно йти. Цілком природно, що популярність зупинилася на якійсь відмітці…

– Ти не зрозумів. Вона не просто зупинилася, вона почала падати. Вчорашнє відео не набрало навіть тисячі вподобань.

Сашко з подивом подивився на друга:

– Ти його виклав тільки вчора. Згадай, ще кілька місяців тому тисяча вподобань набиралась за тиждень, чи хоча б за три-чотири дні. А ти хочеш, щоб прямо виклав пост, і відразу купа коментарів та поширень?

– Так воно ж так і було, ось зовсім недавно.

Сашко знизав плечами. Безумовно, він помітив, що хайп від антонових постів стає все меншим. Причина? А хто його знає. Можливо, люди втомилися, можливо, тема приїлася, потрібне щось свіже. Проте навіть той результат, який зараз є, досить гарний. Та й донати приходять регулярно, суми значні, на звичайній роботі таких грошей не отримати. Ну, хіба що працюючи в IT.

А може, Олександр так спокійно до цього відноситься тому, що вже майже не бере участі у проекті? Антон не те щоб звільнив хлопця, ні, але задача Сашка поступово звелась до суто технічних моментів – налаштувати щось просте, зробити фотографії, зняти якесь спеціальне відео з Антоном. Сашко більше їздить по дитячим будинкам і лікарням, тепер вже він замість друга передає гроші бенефеціарам. Хоча і стидається цієї роботи, бо отримує подяки, на які, як йому здається, не заслуговує. Адже це не його гроші. Проте Антону ніколи їздити самому. «Я не можу марнувати час на дорогу, треба підтримувати зацікавленість підписників», – так спочатку виправдовувався друг. І Олександр взяв цю функцію на себе. А Антон повністю поглинув у соцмережу. Здається, навіть дівчину там знайшов, з якою ніколи зустрітися в реалі, але в Інтернеті вже обговорюють їх роман, і вони вважаються парою.

– Нам потрібно щось придумати, чуєш? – запитав збентеженим голосом Антон.

– Наприклад?

– Не знаю, поміркуй. Ану, що в нас тут? – хлопець знову перевірив кількість вподобань. Судячи з того, як роздратовано він відклав телефон, число лайків не змінилося, або змінилося не суттєво.

– Ти й так вже хайпонув добряче. Чого ти чекаєш? – не витримав Сашко. – Світової слави?

– Та причому тут слава? – підвищив голос Антон. – Нам потрібно більше поширень, більше популярності.

Олександр спостерігав за людьми, що прогулюються по парку. Нічим не переймаються, живуть спокійним життям. Ну справді, хіба світ перевернувся від того, що вчора було десять тисяч вподобань, а сьогодні лише тисяча?

– Я не знаю, що можна вигадати, – зізнався Сашко. – Більш того, я навіть не знаю, навіщо це робити.

Антон підвівся з лавки. Друг все більше його дратує. Ну як можна таким бути?! Що не скажи – а у відповідь «навіщо?», «чого ти хочеш досягнути?», «чому ти так переймаєшся за ті вподобання?». Набрид вже своїм скигленням!

– От поясни мені, що значить «навіщо?», – сердито запитав Антон, якому навіть сидіти поруч із Сашком не хочеться. Відчуття, що спілкуєшся з невдахою. Хоча той і є невдаха, про це нещодавно жартували з Хитрим Лисом та Злюкою Дівчулею, які запитали Антона про його дивного приятеля.

– Те й значить, – спокійно відповів Олександр. – Ти хотів знайти кошти на благодійність. Ти їх знайшов? Так, знайшов. Ти хотів допомагати дітям. Допомагаєш? Так, он скільки вже вилікувалось завдяки тобі. Хотів забезпечити дитячі будинки? І з цим впорався. Ти за останні півроку зробив більше, ніж за все життя. То чому ти хвилюєшся? Адже ти досяг тієї мети, якої хотів.

– Та це мало! Ти не уявляєш, скільки можна було б зробити ще. А якщо зараз популярність піде на спад, то як я це зроблю? Чи ти зовсім дурний?

– Візьми донат, який ще є, та вклади в бізнес, у якийсь стартап. Будеш заробляти гроші так. Не обов’язково ж через пожертвування?

– І скільки на це часу піде? І який стартап? Та ну тебе, коротше, бувай.

Антон в’яло потиснув руку другові та пішов з парку, звісно, діставши телефон, щоб перевірити вподобання.