Глава 4

Чергове відео, знову вибух в Інтернеті, привітання та побажання успіху. Антон все більше часу проводить у соцмережі. Треба всім відповісти, коментарі сиплються один за одним, пости поширюють вже відомі, медійні люди.

– Ти тільки почитай, – радісно промовив він Сашкові, який зі смартфоном схилився над столом, фотографуючи чеки. – Цитую: «Хлопець красавчик, що не відео, то вогонь», «Супер, ракета-бомба!», «Молодець, гарні вчинки, продовжуй у тому ж дусі!». І це я зачитую лише ті, що повторюються, найпопулярніші коментарі.

– Угу, – промугикав Олександр, зосередившись на фотографуванні.

Антон з усмішкою подивився на приятеля та продовжив спілкування з підписниками. Що той Сашко розуміє? Звісно, це не його запрошують на інтерв’ю, не з ним роблять селфі у магазинах та просто на вулиці. Ото тільки промови пише, і то не всі. Ну і фото чеків викладає, звітує про використані кошти.

– Ого, на мене зробила посилання Мавка Ті! – не вгамовувався Антон. – Оце так, це вже точно успіх!

– Хто така Мавка Ті? – взявся за наступний чек Олександр.

– Вона на Євробачення відбір проходила, відома у нас співачка.

Сашко кивнув. У Антона склалося враження, що тому взагалі байдуже. От не розуміє, які можливості відкриваються, коли під твоїми постами ставлять вподобання зірки.

– Слухай, – знову відгукнувся Антон, – а може рекламу замовити? В цій мережі є така можливість, я дивився на ціни – не надто великі.

Олександр відклав чеки та підняв стомлені очі на приятеля. Він збився з рахунку, скільки фотографій зробив за сьогодні, а попереду ще фотосесія, де йому необхідно сфотографувати, як Антон їде до лікарні відвідати якусь дівчину, якій допоміг з операцією.

– Нащо тобі реклама?

– Як це нащо? – здивувався приятель. – Ще більше прихильників залучимо. Ти бачив, скільки вчора пожертвувань було? Вісімсот доларів, за один день!

– Ну так зроби собі ремонт у квартирі, замість реклами. Більше користі буде.

Антон махнув рукою на товариша, але відповісти не встиг – пролунав дзвінок.

– Алло? Так, це я. Ага, зрозумів, добре, приїду.

Сашко з німим запитанням поглянув на друга, коли той поклав слухавку.

– Запросив якийсь спонсор, хоче зробити пожертвування.

– Коли зустріч?

– Завтра, о сьомій вечора.

– Але ж в тебе стрім з підписниками.

Антон замислився. Дійсно, він і забувся. Постійні дзвінки, запрошення на телепередачі, візити до лікарень та в дитячі будинки – від усього цього забудешся навіть, як тебе звати. Хлопець, не довго думаючи, натиснув виклик останнього номеру та запропонував перенести зустріч. Співрозмовник, мабуть, виказав незадоволення, бо Антон швидко попрощався та відклав смартфон.

– Що таке? – запитав Сашко.

– Не захотів, мовляв, у нього мало часу. Начебто в мене багато. Та ну його, пішов до біса! Я не можу залишити підписників без стріму. Там зберуться ДаркоВовк, Хитрий Лис, Кібербанда, Злюка Дівчуля…

Антон називав ще якісь прізвиська, яких Олександр і не намагався запам’ятати. За останні вісім місяців він вже звик, що приятель все більше часу проводить у соцмережі та у спілкуванні з блогерами. Коли Сашко захворів, і тиждень не міг займатися написанням промов, фотографуванням чеків і відповідями на коментарі, Антон тільки й спитав «А хто ж мені допомагатиме, там же стільки повідомлень, хто їх розгрібати буде?». Про стан здоров’я Сашка запитання не було жодного, а коли він одужав, то Антон на його сторінці в соцмережі написав «З поверненням, друже, ти знову в строю!».

А от коли захворів якийсь чи то ДаркоВовк, чи то Кібербанда, Антон кожного дня слав вітання та побажання швидкого одужання. Ну й емодзі, звичайно, куди ж зараз без них? Навіть стрім відклав на підтримку блогера, мовляв, коли одужає, то спільний проведуть – хайп був неймовірний. Підписники високо оцінили подібний жест, і виклали у себе на сторінках відеозвернення, в яких бажали тому блогеру міцного здоров’я.

Чи з’явилася у Олександра образа на друга? Ні. Вона була, коли Антон засидівся в Інтернеті та забувся прийти на зустріч, коли пропустив день народження Сашка, обмежившись привітаннями у соцмережі, коли не згадав його на інтерв’ю, хоча журналіст запитав, чи допомагає хтось Антонові. «Ти ж не хочеш буди публічною особою, – виправдовувався потім Антон, – от я і промовчав. Якщо бажаєш, то зараз напишу пост, попрохаю поширити, миттєво станеш відомим». Олександр відмовився.

– Ой, з голови вилетіло! – вигукнув голосно Антон. – Ми ж переходимо на новий сервіс для донату.

– Навіщо? Хіба цей поганий?

– Та не поганий, але відсоток за переказ коштів надто великий.

– А на новому?

– Менше, на три відсотка. Шкода віддавати комусь ні за що три відсотка. З тисячі доларів це виходить тридцять доларів, майже тисяча гривень.

Сашко покрутив головою. До цього часу приятеля все влаштовувало, а тут…

– Що за сервіс?

– Хитрий Лис порадив, каже, сам через нього працює. А ти ж бачив, скільки у нього фанатів, там такі гроші пересилаються!

– Ти йому довіряєш?

– Хитрому Лису? Тю, завжди ти шукаєш підступи. Розслабся! Хитрий Лис свій чувак, у його роликах на Ютубі по сто тисяч переглядів.

– А, ну тоді так, звичайно.

Олександрові вже набридло сперечатись. Останні три місяці вони тільки те й робили, що сперечались. На всі його аргументи Антон приводив контраргументи, причому вони йшли навіть не від нього самого, а від тих блогерів, з якими він встиг потоваришувати. От вони стали авторитетами для Антона, а Сашко… Сашко ніби зник, як друг, почав сприйматися в якості робочої кобили.

– О, і це відео набрало п’ять тисяч вподобань. Триста поширень, уявляєш?

Сашко вже відкрив рота, щоб відповісти, але зупинився. Його приятель повністю занурився у смартфон, щось швидко друкуючи. Схоже, що відповідь Олександра йому й не потрібна.

– Не забудь викласти фото з чеками, я тобі переслав. Бувай.