Глава 3

Я спакувала чемодан, зварила кави та приготувала сендвіч, щоб трошки перекусити перед поїздкою. Телефон тенькнув, сповіщаючи про вхідне повідомлення.

«Який в тебе вагон?» – написав Алекс.

«Сьомий», – тут же написала я, посміхнувшись.

Він хоче зустріти мене! Зустріти… Мене…

Це так дивно. Мене вже давно ніхто не зустрічав на вокзалі. Я звикла сама добиратися. Та й хто мав мене зустрічати, якщо всі мої поїздки були діловими?

«Я прибуваю 12 поїздом о 7:58», – написала йому.

«Дякую. Я чекатиму біля вагона».

«До зустрічі», – написала йому, відправляючи смайлик-літак та смайлик-поїзд.

Поїзд мчав вперед, стукаючи колесами. Тук-тук.

Ніч, темно, лише іноді світло фар зустрічних потягів зазирало у вікно нашого купе. Я не могла заснути. Хвилювалася так, як певно ще ніколи в житті. В навушниках грала музика. Співали про кохання, надію, щастя, запевняли, що все буде добре.

І я вірила, що так й буде. З Марійкою я так й не поділилася подробицями листування з Алексом. Не хотіла, щоб моя маленька ідилія зруйнувалася, хотіла сама насолодитися цими моментами. Вона не наполягала та й взагалі займалася своїми візовими питаннями, листуванням та годинними розмовами з коханим по скайпу.

Врешті-решт сон зморив й мене. Прокинулася лише від голосу провідника:

– За годину Львів! Прокидаємося! Чай, каву бажаєте?

– Каву, будь ласка, – попросила я.

Я насолоджувалася гарячим ароматним напоєм, дивлячись у вікно. Ми під’їжджали. Львів. Одне з найкрасивіших та найдивовижніших міст України. Якою ж цього разу буде наша зустріч? Сподіваюсь, теплою. Адже тут на мене чекають…

Вокзал. Зупинка. Ми прибули. У вагоні метушня, пасажири поспішають до виходу. Я теж дістала з-під нижньої полиці свій багаж. Хвилювання збільшувалося кожної миті. Зараз я його побачу. Почую його голос… Так, почую, бо ми ще ані разу не дзвонили один одному. Лише листувалися.  

Я зійшла зі сходів вагону й тут же побачила його. Такий точно як на світлині профілю – високий, чорнявий з сяючою посмішкою. Одягнений дуже просто – чорні джинси та біла футболка. На ногах – кеди. 

Він тримав у руках білого зайчика та букет рожевих тюльпанів.

Алекс теж побачив мене, посміхнувся, підійшов ближче та тихо промовив:

– Ось ми й зустрілися, Ярославо!

– Привіт, – просто відповіла я.

– Привіт, сонечко. Це – тобі, – він вручив мені квіти та іграшку.

– Дякую, це дуже мило, – прийняла я подарунки.

– Рад, що догодив. Як доїхала? – спитався він.

– Добре, дякую.

– Ти снідала?

– Не встигла, – зізналася я.

– Ходімо, я знаю затишну кав’ярню.

– З задоволенням, – посміхнулася йому. Я почувалася трошки ніяково від хвилювання. Проте потайки намагалася роздивитися Алекса.

Ми взялися за руки та попрямували до виходу в місто. На стоянці він підвів мене до чорної машини. Позашляховик підморгнув нам фарами.

– Подобається? – спитав він.

– Велика автівка. Я не дуже знаюся на марках, – зізналася я.

– Це «Ніссан», – пояснив він. – Прошу, – відкрив двері та допоміг влаштуватися на передньому сидінні.

Ми м’яко тронулися з місця.

Я озирнулась, розглядуючи салон, та намагалася думати про те, що все буде добре й Алекс не зробить мені нічого поганого.

– Боїшся? – спитав він.

– Так помітно?

– Так, ти напружена.

– Трошки, – не стала брехати. Я сильніше обійняла зайчика.

– Я теж хвилююсь, – він опустив одну руку на моє коліно.

Від його слів стало трохи легше. А ось від його невинного жесту – ще більш ніяково. А ще лякали власні почуття. Зараз він подобався мені ще більше, ніж на відстані. Мені кортіло дізнатися про нього все, торкатися його, обіймати… Щось тягнуло  мене до нього. 

– Приїхали, – озвався він, припарковуючись.

Я навіть зраділа, треба було якось зняти напруження. Ковток свіжого повітря був як раз тим, чим треба. Подарунки я вирішила залишити в машині, підхопила тільки свій рюкзак.

***

Ми разом зайшли в кав’ярню, влаштувалися за столиком у вікна.

Тут було затишно, аромат свіжозвареної кави вітав у повітрі. Сонечко ласкаво зазирало у відчинене віконце – кінець травня, вже досить тепло, навіть вранці. Я насолоджувалася цими митями життя. 

– Що ти будеш? – поцікавився Алекс, коли нам принесли меню.

– Яєчню, чизкейк з полуничним джемом та капучино, – обрала я. Треба було добре поїсти, адже попереду довгий робочий день.