Було це в далекому селі на краю світу, де жили лише старі люди. Вони збиралися раз на рік, щоб розповісти один одному останню казку про кінець.
— Дідусю, розкажи нам про те, як все закінчиться, — просив малий хлопчик.
— Ну, добре, синку. Слухай уважно, — почав дідусь. — Колись, коли зійде останнє сонце, настане кінець світу. Все зникне, і залишаться лише спогади про минуле.
— Але як це можливо? — запитала стара бабуся.
— Ніхто не знає точно, як це станеться, — відповів дідусь. — Але ми повинні бути готові до цього дня. Пам'ятайте, що кінець — це лише початок нового початку.
— Як нам бути готовими? — запитала інша бабуся.
— Будьте добрими одне до одного, пам'ятайте про свої коріння і шануйте природу, — сказав дідусь. — Тільки так ми зможемо пережити кінець і почати нове життя.
І так, старі люди продовжували розповідати один одному останню казку про кінець, готуючись до невідомого майбутнього. А малий хлопчик слухав їхні слова і вірив, що все буде добре, навіть коли прийде кінець.