Віршоване від Валерія Завалка

Чи не бачиш...

Чи не бачиш, як небо вицвіло? –
Згаррю пороху синь йому виїло.
   Зшматувало осколками вись.
Чи не чуєш, як кров’ю зрошені
плачуть ниви з весни до осені;
   а зимові сніги забулися
   як яскраво та чисто біліть?
Чи не знаєш, що сльози мамині,
що синочка цілує востаннє,
що солдата цілує востаннє,
   відпускаючи в дальню путь –
      то не те, що з роками зітреться:
         швидше гори у світі ізвітряться.

Чи ти хочеш усе це забуть?

12/05/2020 12:45

Валерій Завалко

Подобається

#815 в Різне
#124 в Поезія

У тексті є: лірика, роздуми, гумор місцями

Відредаговано: 22.07.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись