Віршоване від Валерія Завалка

Як я до тебе...

Як я до тебе хочу прихилитись,
Моя кохана, ластівко моя!
І не прокинутись...
Не перестати...
Не в знесиллі
Упасти від утрат...
І більш не спать...

Яка ти мила, щира та привітна,
Несказанно ласкава і проста –
Перед твоїм лицем, як ружа квітну
Стуливши свої встидані вуста.

Пливу збентежений поміж землею й небом,
Згораю в космосі серед палючих зір.
Холону серцем, мов в морських глибинах...
І на любов мою – бракує слів.

28/05/2016

Подобається

#815 в Різне
#124 в Поезія

Відредаговано: 22.07.2024