Приснилося: прокинувся...

Приснилося:
прокинувся,
виходжу із хати...

А навкру́ги щастя, сміх
Всі у благодаті.
Цілуються, обнімають
Свого, не чужого.
І так гарно,
І так любо
Не хочу нічого
І ні чути, і ні бачить,
бо така година
ще ніколи не бувала
у моїй Вкраїні.

А я сто́ю, мов не рідний.
Мов повідбирало
Мені ноги мої й руки
І сили не стало.
Додивився:
люде, люде,
чом порожні очі?
Обіймаються? ні – душать.
І загризти хочуть.
То не сміх, а клекіт з горла
лізе з черв’яками.
Чим то ви так захворіли,
Що то сталось з вами?

Мій народе,
Древній, мудрий,
Що з тобою стало?
Проміняли ви свободу.
За неї давали
обіцянку купи грошей,
щастя через вінця:
кожен буде царювати,
лиш стань навколінця.
Хто схилився,
тим на шию
чорта посадили.
Чорти водять,
чорти правлять,
шляхом до могили.
Але люди, дурні люди
Того не побачать.
І сміються всі із того,
від чого заплачуть
чисті янголи небесні,
що їх боронили.

А я сто́ю. Сльози каплють
і немає сили
ні кричати, ні робити...
нічого-нічого.

Через силу повернувся.

Бачу ще одного
остовпілого від болю,
а за ним дівчи́на.
Далі ще є
і за тими
ще стоїть людина.

І помалу стали ди́бать,
Сходитись докупи.
Ізійшлись,
А поміж нами
Ангельськії труби
Засурмили.
Стало темно,
Забряжчала криця.
З неба – світло,
Й чути голос:
Підійміть правицю.

І уклали нам в долоні
Мечі вогнянії...

Та й прокинувсь я поправді,
виходжу із хати...

А навкру́ги щастя, сміх
Всі у благодаті...

05/09/2019