Віршоване від Валерія Завалка

Не бачиш сліз...

Не бачиш сліз,
а значить – не болить.
Усмішку надягаю, ніби маску.
Лиш кутик губ, опущений униз,
Благає – досить з мене вже, будь ласка.

Над серця стукотом
мов сіра смужка пилу.
Не видима, не чутна, не тяжка.
Та застить духу дихання свобідне
Й на груди все частіш ляга рука.

А все – добро.
Не можна не робити.
Не полишати ж страдних у біді.
І з цим, й без цього неможливо жити.
І не брехать собі.

Подобається

#815 в Різне
#124 в Поезія

Відредаговано: 22.07.2024